Протягом останнього десятиліття личинки різних комах, таких як Tenebrio molitor, Spodoptera frugiperda, Galleria mellonella та Zophobas atratus, продемонстрували свою здатність розкладати пластик. Дослідження мікробіома кишечника цих черв’яків виявило наявність нових бактеріальних штамів, що спеціалізуються на цьому, таких як Klebsiella sp. EMBL-1, Massilia sp. FS1903, Pseudomonas sp. EDB1, Bacillus sp. EDA4 та Brevibacterium sp. EDX.
Проте живлення пластиком через самого черв’яка виявилося неефективним, оскільки одна особина може споживати лише дуже обмежену кількість пластмаси за своє життя. Тому для виробничого застосування цього методу потрібна величезна кількість черв’яків, що робить його непрактичним.
У своєму новому дослідженні, опублікованому в журналі Environment International, науковці з Наньянського технологічного університету в Сінгапурі вирішили створити масштабовану копію кишкового середовища цих суперчерв’яків, яка, на їхню думку, змогла б стійко переробляти значну кількість сміттєвого пластику. Придбавши в місцевому зоомагазині п’ятитижневих хробаків для корму домашніх рептилій (Zophobas atratus), вони розбили їх на групи та 30 днів годували поліетиленом високої щільності, поліпропіленом та полістиролом.
Потім вчені витягли мікробіоми з кишок черв’яків, які жують пластик, і інкубували їх у колбах, наповнених синтетичними поживними речовинами та трьома пластиками, дозволивши розвинутися в штучний кишечник, процес зайняв шість тижнів. Пластикова дієта мала незначний вплив на бактеріальну різноманітність, зате суттєво змінила відносну чисельність вже наявних мікробів на користь потенційних пластикоїдів.
Таксони зі штамами, що розкладають пластик, були додатково збагачені, тоді як інші таксони, представлені молочнокислими бактеріями, були виснажені. Це дозволило припустити, що інкубація in vitro посилює потенціал розкладання пластику.
«Наше дослідження показало, що моделювання кишечного мікробіому черв’яка може збільшити кількість бактерій, які розкладають пластик. Це демонструє стабільність і потенціал нашого методу», – зазначив доктор Лю Інань, перший автор дослідження.
Вчені продовжують вивчати молекулярні механізми, які лежать в основі кишечника черв’яка Zophobas atratus, для того щоб розробити ефективніші методи розкладання пластику. це допоможе знайти недорогі та ефективні способи боротьби з негативним впливом пластмаси на довкілля та здоров’я людини.