У Залі метеоритів Американського музею природної історії в Нью-Йорку відвідувачів зустрічає справжній “монстр” – велетенський фрагмент, відомий під назвою Анігіто. Це найбільша частина метеорита Іннаанганек, також знаного як метеорит Кейп-Йорк, який свого часу здійснив вражаючу подорож крізь космос, а тепер вражає своєю масою та історією. Вага цього “небесного каменю” сягає неймовірних 34 тонн, що робить його одним із найбільших відомих науці фрагментів метеоритів. Колись Анігіто був центральною частиною астероїда, що розпався, і його вік оцінюється приблизно в 4,5 мільярда років – майже стільки ж, скільки й вік нашого Сонця, пише T4.
Приблизно 10 тисяч років тому цей космічний мандрівник завершив свою подорож, здійснивши аварійну посадку на території сучасної Гренландії. Історія його “відкриття” для західного світу датується 1894 роком, коли дослідник Арктики Роберт Пірі став першим немісцевим мандрівником, хто його побачив. Однак, важливо зазначити, що для корінного населення Гренландії, народу інуїтів, цей метеорит мав величезне значення задовго до прибуття Пірі. За словами Джека Ешбі, помічника директора Університетського музею зоології Кембриджського університету, протягом тисячоліть метеорит Іннаанганек слугував для інуїтів життєво важливим джерелом металу. Таким чином, коли цей гігантський фрагмент, Анігіто, був доставлений до Нью-Йорка для експозиції в музеї, це, по суті, означало вилучення цінного ресурсу у місцевого населення.
Транспортування 34-тонного метеорита з віддаленої Гренландії до Нью-Йорка само по собі було надзвичайно складним логістичним завданням. Проте, після успішної доставки виникло не менш серйозне питання: як розмістити такого велета всередині будівлі музею, не спричинивши її руйнування? Щоб вирішити цю проблему, інженери розробили унікальну опорну конструкцію. Підставу для метеорита було збудовано з балок, які проникають глибоко в корінну породу, що лежить під фундаментом музею. Це означає, що колосальна вага Анігіто спирається не на підлогу будівлі, а на міцні геологічні структури під нею, забезпечуючи стійкість та безпеку.
У своїй нещодавній книзі “Пам’ять природи” Джек Ешбі використовує випадок з Анігіто як яскравий приклад, пояснюючи, чому переважна більшість скелетів динозаврів, виставлених у природничих музеях по всьому світу, є зліпками (копіями), а не оригінальними скам’янілостями. Справа в тому, що справжні скам’янілості динозаврів, будучи по суті перетвореною на камінь кістковою тканиною, є неймовірно важкими. За словами Ешбі, більшість музейних будівель, особливо тих, що були зведені давно, наприклад, у вікторіанську епоху, мають дерев’яні перекриття, які просто не розраховані на те, щоб витримувати навантаження в кілька тонн від величезних скам’янілих скелетів. Розміщення такої ваги на старих дерев’яних підлогах є надзвичайно ризикованим.
Крім того, часто вчені знаходять лише фрагменти скелетів динозаврів, тому навіть представлені в музеях вражаючі скелети, як-от патаготитан у Музеї природничої історії в Лондоні, зазвичай є зібранням останків кількох особин або доповнені зліпками відсутніх частин, щоб створити цілісне зображення. Розробка логістики, методів підтримки та найкращого способу представлення на виставці таких масивних та часто неповних зразків, як гігантські метеорити або скелети динозаврів, є лише одним з багатьох складних, але надзвичайно цікавих завдань, які стоять перед співробітниками природничих музеїв. Історія Анігіто яскраво демонструє, як взаємодія людини з природними колекціями поєднує в собі наукові відкриття, інженерні виклики та роздуми про вплив людини на світ природи.
Раніше вчені показали “приховану перлину Амазонії”.
Підписуйся на наш Telegram-канал