Науковці виявили дивовижний факт: Юпітер, найбільша планета нашої Сонячної системи, колись був удвічі більшим за свої нинішні розміри, а його магнітне поле – у 50 разів потужнішим. Це відкриття, описане у дослідженні, опублікованому 20 травня в журналі Nature Astronomy, проливає нове світло на ранні етапи формування Сонячної системи, що відбувалися близько 4,5 мільярда років тому, коли розсіювалася хмара газу та пилу, з якої утворилися Сонце та планети, пише T4.
Планетолог Костянтин Батигін з Каліфорнійського технологічного інституту, співавтор дослідження, зазначив Live Science, що кінцевою метою вчених є розуміння походження нашої Сонячної системи, і визначення ранніх фаз формування планет є ключем до розгадки цієї таємниці. Величезна гравітація Юпітера, у поєднанні з гравітацією Сонця, відіграла вирішальну роль у формуванні орбіт інших планет та кам’янистих тіл. Проте, як саме утворилася ця планета-гігант, досі залишається невідомим.
Щоб краще зрозуміти ранні дні Юпітера, дослідники вивчили сучасні, злегка нахилені орбіти двох його супутників – Амальтеї та Теби. Шляхи, якими рухаються ці супутники, схожі на ті, що були під час їхнього початкового формування, хоча з часом їхні орбіти дещо змінилися під впливом потужного, вулканічно активного сусіда Іо. Аналізуючи розбіжності між фактичними змінами та тими, що очікувалися від впливу Іо, дослідники змогли визначити початковий розмір Юпітера.
За розрахунками вчених, коли сонячна туманність розсіялася, що ознаменувало кінець формування планет, радіус Юпітера був від двох до 2,5 разів більшим за його поточний розмір. Саме такий радіус пояснює нинішні орбіти Амальтеї та Теби. З часом планета зменшилася до своїх поточних розмірів, оскільки її поверхня охолоджувалася. Потім команда використала цей радіус для розрахунку сили магнітного поля планети, яке, за їхніми оцінками, становило б близько 21 мілітесла – приблизно у 50 разів сильніше за його поточне значення та у 400 разів сильніше за земне.
Співавтор дослідження Фред Адамс, астрофізик з Мічиганського університету, вражений тим, що навіть через 4,5 мільярда років залишилося достатньо підказок для реконструкції фізичного стану Юпітера на зорі його існування. Ці висновки уточнюють уявлення дослідників про Сонячну систему в критичний перехідний момент її історії. Важливо, що ці розрахунки не залежать від гіпотез про те, як утворився Юпітер (процес, який досі не вивчений детально), а натомість спираються на безпосередньо спостережувані величини. Батигін підкреслив, що встановлені дані є цінним орієнтиром, від якого можна впевненіше реконструювати еволюцію нашої Сонячної системи.
За даними Каліфорнійського технологічного інституту, Юпітер нині зменшується приблизно на 2 сантиметри на рік. Це пов’язано з механізмом Кельвіна-Гельмгольца – процесом, за допомогою якого планети стають меншими в міру охолодження. У міру повільного охолодження Юпітера його внутрішній тиск падає, що призводить до постійного скорочення планети. Наразі незрозуміло, коли саме розпочався цей процес.
Раніше вчені заявили, що на Землі з’явиться більше золота: як це можливо.
Підписуйся на наш Telegram-канал