Нові дані, зібрані марсоходом Curiosity компанії NASA, проливають світло на причини безжиттєвого та сухого стану Червоної планети, а також вказують на її неминучий шлях до цієї долі, незважаючи на дивовижну схожість із Землею. За цими відкриттями, головним “винуватцем” виявилося Сонце, пише T4.
Хоча Марс здається нам абсолютно чужим світом, він все ж залишається найбільш схожою на Землю з усіх відомих планет. Їхні розміри, склад і відстань від Сонця напрочуд схожі, проте за останні два мільярди років Марс обрав зовсім інший шлях розвитку. Якщо на Землі ми бачимо щільну атмосферу, велику кількість води та буйне життя, то Марс – це висушений, безжиттєвий світ, де навіть знайти скам’янілі бактерії видається малоймовірним. Згідно з новим дослідженням, проведеним групою планетологів під керівництвом Едвіна Кайта з Чиказького університету, нова підказка не лише дає частину відповіді, але й натякає, що Марс, можливо, був приречений на свою нинішню долю з самого початку.
Читайте також: NASA повідомило про повторювані сигнали, які надходять з планети, схожої на Землю
Ця нова підказка полягає у відкритті карбонатних мінералів, знайдених роботизованим марсоходом Curiosity поблизу кратера Гейла. Цей регіон Марса характеризується сухими руслами річок та іншими свідченнями того, що колись, два мільярди років тому, на Червоній планеті текли води. Тоді на Марсі дійсно була вода – її було достатньо, щоб заповнити неглибокий океан, що покривав значну частину поверхні планети, а атмосфера була значно щільнішою. Протягом еонів, що минули, ця атмосфера майже зникла, а разом з нею і вода, оскільки Марс переживав чергування холодних і теплих періодів.
Карбонати, до яких належать такі мінерали, як кальцит, доломіт, арагоніт, магнезит і сидерит, утворюються в результаті реакції іонів вуглецю та кисню, розчинених у воді, з іонами металів. Простіше кажучи, з часом вуглекислий газ з атмосфери поглинається карбонатними відкладеннями, що призводить до зниження рівня парникових газів та охолодження планети. Цей процес постійно відбувається на Землі, але ми його майже не помічаємо, оскільки вуглекислий газ швидко поповнюється за рахунок вулканічної активності (а в наші дні – спалювання викопного палива), що робить процес самокоригуючим.
Однак, за даними команди Кайта, на Марсі все відбувається зовсім інакше через Сонце, яке повільно стає яскравішим приблизно на 8% за мільярд років. Це може здатися незначним, але саме цей фактор вважається причиною теплих періодів на Марсі, коли могла існувати рідка вода. Ця вода поглинала вуглекислий газ з марсіанської атмосфери, перетворюючи його на карбонати, що, своєю чергою, спричиняло похолодання планети. Досі це не виглядає проблемою. Проте Марс не є тектонічно активною планетою, і його вулканічна активність дуже низька. В результаті вуглекислий газ не поповнювався, і, разом з іншими механізмами, такими як сонячні вітри та відсутність магнітного поля, виник процес зворотного зв’язку, який виснажував дедалі більше атмосфери, оскільки дедалі більше вуглекислого газу “запечатувалося” у мінералах. Іншими словами, це була фатальна спіраль, спричинена сонячною енергією, яка призвела до холодного і сухого сучасного Марса.
“Роками у нас було це величезне питання без відповіді: чому Землі вдалося зберегти свою придатність для життя, тоді як Марс її втратив”, – зазначив Кайт. “Наші моделі показують, що періоди придатності для життя на Марсі були радше винятком, ніж правилом, і що Марс загалом саморегулюється як пустельна планета”. Це дослідження було опубліковано в престижному журналі Nature.
Підписуйся на наш Telegram-канал