Зі своїми очима-намистинками, великими вухами, лисими хвостами та кремезними короткими лапами, опосуми є справді унікальними сумчастими. Попри свою своєрідну зовнішність, ці тварини мають надзвичайно багату еволюційну історію, залишаючись практично незмінними протягом мільйонів років. Їхня дивовижна здатність адаптуватися до різноманітних середовищ, джерел їжі та хижаків допомогла їм вижити від часів динозаврів аж до сьогодні. Вірджинський опосум — єдиний вид опосумів, що мешкає у Сполучених Штатах та Канаді, і цікаво, що ці тварини мають найменше співвідношення мозку до ваги серед усіх північноамериканських ссавців, пише T4.
Найдавніші відомі родичі сучасних опосумів жили понад 65 мільйонів років тому, приблизно в період вимирання динозаврів. Дослідження 2009 року, опубліковане в PLOS ONE, показало, що перадектиди – родина сумчастих, відома переважно за скам’янілостями з Північної Америки та Євразії – є найближчими вимерлими родичами сучасних опосумів. Подібно до своїх нинішніх нащадків, перадектиди мали протиставні великі пальці на задніх лапах і подібну форму черепа – риси, які залишалися майже незмінними протягом мільйонів років еволюції. Найдавніші скам’янілості самих опосумів датуються ранньою епохою міоцену, близько 20 мільйонів років тому.
Однією з ключових причин такої виняткової довговічності та стабільності опосумів є їхня неймовірна адаптивність. Ці сумчасті тварини є всеїдними: вони споживають практично все, включаючи фрукти, комах, дрібних тварин і навіть туші. Вони здатні жити в найрізноманітніших умовах – від густих лісів до міських подвір’їв. Хоча опосуми здебільшого ведуть нічний спосіб життя, їх іноді можна побачити і вдень, особливо якщо відчувається нестача їжі.
Крім своєї всеїдності, опосуми відомі унікальною стійкістю до зміїної отрути, зокрема до отрути гримучих змій та інших ямкових гадюк. Ця стійкість зумовлена специфічним білком під назвою «Летальний токсин-нейтралізуючий фактор», що міститься в їхній крові та ефективно нейтралізує різноманітні токсини зміїної отрути. Ця особливість дозволяє опосумам полювати на отруйних змій, які для інших тварин становили б загрозу.
Опосуми народжують недорозвинених дитинчат, які одразу після народження заповзають у сумку матері. Там вони годуються грудьми близько восьми тижнів, активно розвиваючись. Після цього молоді опосуми ще кілька тижнів подорожують на спині матері, поки не стануть повністю самостійними у віці близько 12 тижнів.
Коли опосуми відчувають небезпеку, вони можуть реагувати по-різному: гарчати, шипіти, оголювати зуби або швидко вилазити на найближче дерево, щоб врятуватися. Якщо ж втеча неможлива, вони вдаються до знаменитого «прикидання неживими» – захисного механізму, відомого як танатоз. Ця реакція не є свідомим рішенням, а фізіологічним відгуком на надзвичайний стрес. Під час танатозу опосум стає повністю нерухомим, виглядає безжиттєвим, а його тіло супроводжується значним зниженням частоти серцевих скорочень і дихання, зниженням температури тіла та виділенням неприємної рідини з анальних залоз. Усі ці сигнали разом дають хижакам зрозуміти, що опосум вже мертвий, що часто змушує їх втрачати інтерес і рухатися далі. Таким чином, мимовільна «гра в опосума» дозволяє цим унікальним тваринам пережити небезпечну зустріч і продовжити свій еволюційний шлях.
Читайте також: Титанобоа: як виглядала 12-метрова змія, яка правила на Землі після динозаврів
Підписуйся на наш Telegram-канал