Глибоководна акула-гоблін (Mitsukurina owstoni), вперше описана в 1898 році, довгий час залишалася однією з найбільш невловимих біологічних загадок Світового океану через своє специфічне середовище існування на глибинах від 250 до понад 1200 метрів. Цей реліктовий хижак є єдиним живим представником родини Mitsukurinidae, що існує вже понад 125 мільйонів років, що робить його унікальним об’єктом для вивчення еволюційних адаптацій до екстремальних умов. Останні дослідження, проведені групою науковців з Університету Хоккайдо на основі аналізу рідкісних високошвидкісних кадрів від Фонду Окінави Чурасіми, дозволили детально описати анатомічний механізм, який не має аналогів серед інших пластинозябрових. Вчені підтвердили, що акула-гоблін володіє надзвичайно швидким методом полювання, класифікованим як «годування з рогатки», що дозволяє їй атакувати здобич без використання інерції всього тіла, пише T4.
Аналіз п’яти успішних спроб годування двох живих особин продемонстрував, що щелепи хижака здатні висуватися вперед зі швидкістю 3,1 метра за секунду, що є абсолютним рекордом серед задокументованих рухів щелеп у риб. Під час удару щелепний апарат висувається на відстань, що становить майже 10 відсотків від загальної довжини тіла тварини, тоді як у більшості інших видів акул цей показник не перевищує 1–2 відсотків. Така поетапна послідовність — від миттєвого відкриття рота до стрімкого випинання та подальшого закриття — забезпечується спеціалізованими еластичними зв’язками, які накопичують потенційну енергію та вивільняють її подібно до розтягнутої гумової стрічки. Ця стратегія є критично важливою для виживання в енергетично бідних середовищах, де низькі температури та високий тиск вимагають максимальної економії ресурсів. Замість активного переслідування, акула-гоблін використовує тактику засідки, покладаючись на нейтральну плавучість, забезпечену високою концентрацією жирних кислот у печінці та м’язах, а також на енергоефективний стиль плавання.
Додаткову перевагу в умовах повної темряви хижакові надає його видовжена морда, оснащена надзвичайно щільним масивом ампул Лоренціні. Ці електрорецептори дозволяють акулі з високою точністю вловлювати слабкі електричні поля, що генеруються рухом кальмарів, риб та ракоподібних. Коли здобич опиняється в зоні досяжності, акула активує свій «рогатки-механізм», висуваючи ряди вузьких загострених зубів із обтічного положення під очима безпосередньо до цілі. Цікаво, що під час втягування щелеп дослідники зафіксували незрозумілий вторинний рух рота, функціональне призначення якого залишається предметом майбутніх дискусій. Глобальне поширення виду в Атлантичному, Тихому та Індійському океанах підтверджує його успішність як глибоководного хижака, проте брак даних про розмноження та чисельність популяції підкреслює необхідність подальших глибоководних досліджень цього «живого викопного» для розуміння стабільності донних харчових мереж.
Читайте також: Найрозумніша людина у світі розповіла, що думає про існування Бога
Підписуйся на наш Telegram-канал