Нові дані, отримані з ДНК девʼяти давніх скелетів, знайдених у Південній Африці, ставлять під сумнів багаторічні уявлення археологів про переміщення та еволюцію людей у цьому регіоні. Рештки, датовані віком до 9 000 років, були виявлені в скельному укритті Окгерст (Oakhurst) біля узбережжя Індійського океану. І дослідження показало: місцеве населення існувало тисячоліттями без значного зовнішнього впливу — аж до приблизно 1300 років тому, пише T4.
Команда дослідників на чолі з доктором Йошею Ґретцінґером з Інституту еволюційної антропології Макса Планка проаналізувала зразки ДНК з різних шарів поховань в Окгерсті. Попри значний часовий проміжок, усі зразки демонстрували надзвичайно стабільну генетичну структуру. Це свідчить про те, що спільнота, яка жила в цьому регіоні протягом усього голоцену, мала безперервну спадкову лінію.
Ці результати кидають виклик традиційним уявленням про те, що культурні зміни — наприклад, у технологіях виготовлення знарядь — обумовлені припливом нових народів. Навпаки, теперішні дані вказують на те, що ці зміни були результатом внутрішньої еволюції та місцевих інновацій без значного втручання ззовні.
Перший суттєвий злам у цій генетичній безперервності настав приблизно 1300 років тому, коли в регіоні зʼявилося скотарство і землеробство. ДНК пастухів зі Східної Африки та фермерів із Заходу поступово почала проникати в місцевий генофонд. Це означало початок нового етапу змішаних контактів, що згодом посилилися з розвитком торгівлі та колонізації.
Ба більше, деякі сучасні спільноти, такі як хомані та карретьємесе, досі зберігають фрагменти давньої ДНК, яка безпосередньо повʼязує їх із цими древніми мешканцями Південної Африки. Як зазначив доктор Ґретцінґер, деякі південні сан ще й сьогодні несуть у собі цей плейстоценовий спадок.
Відкриття в Окгерсті дає унікальну можливість поглянути на спільноту, яка зберігала свою ідентичність тисячоліттями, навіть попри зміну стилю життя та інструментів. Досі археологи тлумачили зміни в технологіях як наслідок контактів із новими народами. Нове дослідження змінює парадигму: замість того щоб вважати, що інновації прийшли ззовні, вчені тепер вважають, що їх створили самі місцеві жителі.
Це відкриття підкреслює стійкість і здатність до адаптації давніх африканських спільнот — у противагу численним потрясінням, які переживали давні народи Європи та Азії.
Сьогодні багато жителів Південної Африки мають змішане походження, в якому поєднуються як місцеві, так і зовнішні генетичні впливи. Проте сучасна генетика дозволяє «розшарувати» ці впливи та простежити глибоке коріння найдавніших ліній.
Дослідження також встановлює паралелі з іншими мисливсько-збиральницькими культурами по всій Африці, які нерідко мають древнє походження та можуть пролити світло на еволюцію людства. За допомогою новітніх алгоритмів учені змогли простежити спільні ДНК-сегменти на глибину тисячоліть, підтвердивши безперервність спадковості в цьому регіоні.
