Питання про справжню колиску земної біології залишається однією з найвеличніших загадок сучасної науки, і гіпотеза про марсіанське походження життя дедалі частіше розглядається як серйозна альтернатива традиційним теоріям. Ключовим аргументом на користь цієї ідеї є часовий чинник та геологічна історія обох планет. Марс сформувався приблизно 4,6 мільярда років тому, ставши придатною для життя кам’янистою планетою на кілька десятків мільйонів років раніше за Землю. У той час як рання Земля пережила катастрофічне зіткнення з планетою Тейя близько 4,51 мільярда років тому, що призвело до повного розплавлення нашої планети та формування Місяця, Марс уникнув подібної глобальної стерилізації. Це означає, що життя на Червоній планеті могло зародитися та стабільно еволюціонувати протягом півмільярда років, поки Земля лише оговтувалася від космічного удару, пише T4.
Дослідження генетичного коду останнього універсального спільного предка всього живого на Землі, відомого під абревіатурою Лука (LUCA), показують, що цей складний мікроорганізм існував уже 4,2 мільярда років тому. Це створює парадокс: між моментом формування Місяця та появою диверсифікованих екосистем, у яких жив Лука, минуло лише близько 290 мільйонів років. Цього часу могло бути недостатньо для перетворення неживої хімії на складну біологію, здатну витримувати вірусні атаки та екстремальні температури. Гіпотеза панспермії припускає, що марсіанські мікроби могли потрапити на Землю разом із метеоритами саме в той момент, коли наша планета стала придатною для заселення, фактично оминувши тривалий процес первинного зародження життя безпосередньо в земних умовах.
Ранній Марс мав захисну атмосферу, океани та гідротермальну активність, що ідеально підходило для біогенезу. Однак ідея про «марсіанських предків» стикається з серйозними викликами, головним з яких є здатність мікроорганізмів пережити космічну подорож. Гіпотетичні пасажири мали б витримати колосальний тиск під час вильоту з Марса, радіаційне бомбардування у вакуумі космосу та екстремальний нагрів при входженні в земну атмосферу. Хоча аналіз геному Луки свідчить про його пристосованість до високих температур та ультрафіолету, у ньому немає прямих ознак адаптації до міжпланетних перельотів. Тільки найстійкіші форми життя, здатні утворювати спори та відновлювати пошкоджену радіацією ДНК, могли б подолати такий шлях, і то лише за умови надійного захисту всередині великих кам’янистих уламків.
Попри складність міжпланетного транзиту, комп’ютерні симуляції підтверджують теоретичну можливість виживання мікробів усередині метеоритів. Якщо життя справді примандрувало з Марса, це пояснює феноменальну швидкість заселення Землі після її охолодження. З іншого боку, постає логічне запитання: чому, якщо такий обмін був успішним у перші 500 мільйонів років, ми не бачимо слідів подальшої експансії життя по всій Сонячній системі протягом наступних чотирьох мільярдів років? Хоча більшість вчених схиляються до того, що 290 мільйонів років цілком достатньо для самостійного виникнення життя на Землі, марсіанська гіпотеза змушує нас переглянути самі межі біологічної стійкості та наше місце у всесвіті, де Червона планета могла бути не просто сусідом, а справжньою прабатьківщиною.
Читайте також: Завдовжки 15 метрів і вагою близько тонни: вчені виявили найбільшу змію на Землі
Підписуйся на наш Telegram-канал