Геном великої білої акули (Carcharodon carcharias) ставить перед вченими глибоку загадку. Протягом понад 20 років генетичні дослідження цього океанічного хижака породжували більше запитань, ніж відповідей, і нещодавня робота лише поглибила таємницю, змусивши науковців визнати: “Чесна наукова відповідь — ми не маємо уявлення, що відбувається”, пише T4.
Дослідження 2024 року підтвердило, що, всупереч поширеній думці, білі акули не є єдиним глобальним видом. Замість цього існують три окремі групи, що походять від спільного предка, який жив 10 000 років тому: одна в північній частині Тихого океану, друга — в південній частині Тихого та Індійського океанів, і третя — в північній Атлантиці та Середземному морі.
Проблема полягає в суперечності між двома типами ДНК. Ядерна ДНК, яку акули успадковують від обох батьків, є майже однаковою для всіх трьох груп, що вказує на те, що вони є частиною однієї великої, перемішаної популяції. Проте мітохондріальна ДНК (мтДНК), що передається виключно по материнській лінії, є напрочуд різною для кожної з трьох груп, ніби вони розвивалися в повній ізоляції одна від одної.
Основною гіпотезою для пояснення цього парадоксу була філопатрія самок — концепція, згідно з якою самки завжди повертаються до місця свого народження для розмноження. Це мало б ізолювати материнські лінії мтДНК. Однак, коли команда під керівництвом Гевіна Нейлора, директора Флоридської програми дослідження акул, перевірила цю ідею, вона не підтвердилася. Проаналізувавши гени 150 білих акул з усього світу, вчені не знайшли в ядерній ДНК жодних ознак такої ізоляції. Комп’ютерні симуляції також не змогли відтворити спостережувану картину, навіть за умов “екстремальної філопатрії”.
Інші можливі пояснення, як-от різне співвідношення статей або випадковий генетичний дрейф, також були відкинуті після моделювання. Залишається лише одна малоймовірна гіпотеза — природний добір, що діє безпосередньо на мтДНК. Однак для цього потрібен був би надзвичайно сильний, “небезпечний” еволюційний тиск, в існуванні якого вчені сумніваються.
Дослідники дійшли висновку, що “має діяти альтернативний еволюційний механізм”, який наразі невідомий науці. Це відкриття ставить під сумнів і результати попередніх досліджень інших видів акул, де філопатрія самок була припущена на основі аналогічних даних мтДНК. Можливо, сам метод, що добре працює для інших тварин, є хибним для акул. Таким чином, велика біла акула продовжує зберігати свої еволюційні таємниці, залишаючи вченим одну з найцікавіших загадок сучасної біології.
Читайте також про дослідника, який зник 66 років тому.
Підписуйся на наш Telegram-канал