Динозаври безсумнівно продовжували б панувати на Землі, якби не катастрофічна подія, що сталася 66 мільйонів років тому. Всупереч поширеній думці, нове дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, спростовує твердження про занепад динозаврів до падіння астероїда. Аналізуючи близько 18 мільйонів років скам’янілостей, вчені дійшли висновку, що уявне зменшення різноманітності динозаврів насправді є наслідком неповноти палеонтологічного літопису, пише T4.
Провідний автор дослідження, палеонтолог Кріс Дін з Університетського коледжу Лондона, підкреслює, що понад 30 років тривають дебати щодо того, чи були динозаври приречені до вимирання ще до удару астероїда. Однак нові дані свідчать, що видима рідкість знахідок динозаврів перед їхнім зникненням може бути пов’язана з неякісним збереженням скам’янілостей у певний період.
Дослідники детально вивчили близько 8000 скам’янілостей з Північної Америки, що охоплюють кампанський (83,6 – 72,1 млн років тому) та маастрихтський (72,1 – 66 млн років тому) періоди, зосередившись на чотирьох родинах: Ankylosauridae, Ceratopsidae, Hadrosauridae та Tyrannosauridae. Їхній аналіз показав, що пік різноманітності динозаврів припав приблизно на 76 мільйонів років тому, після чого спостерігалося певне скорочення, аж до фатального зіткнення з астероїдом. При цьому, за 6 мільйонів років до масового вимирання, кількість знайдених скам’янілостей усіх чотирьох родин у геологічному літописі зменшилася.

Однак, вчені не виявили жодних екологічних чи інших факторів, які могли б пояснити це скорочення. Моделі, розроблені дослідниками, вказують на те, що всі розглянуті родини динозаврів були широко поширені та численні, а отже, мали низький ризик вимирання за відсутності катастрофічної події.
Ймовірніше, маастрихтський період характеризувався менш сприятливими умовами для скам’яніння. Такі геологічні процеси, як відступ Західного внутрішнього морського шляху та підйом Скелястих гір, що розпочався близько 75 мільйонів років тому, могли ускладнити або порушити процес фосилізації, створюючи хибне враження про зменшення кількості та різноманітності динозаврів у цей час. Крім того, геологічні відслонення маастрихтського періоду в Північній Америці часто були недоступні або вкриті рослинністю, що ускладнювало пошук скам’янілостей. Оскільки половина відомих скам’янілостей цього періоду походить саме з Північної Америки, висновки дослідження мають важливе значення для розуміння глобальної картини.

Серед досліджених знахідок найпоширенішими виявилися цератопси, зокрема трицератопси та їхні родичі, що, ймовірно, пов’язано з їхнім проживанням на рівнинних територіях, які були найбільш сприятливими для збереження решток у маастрихтський період. Гадрозаври, качкодзьобі динозаври, були менш поширеними, можливо, через їхню перевагу річкових екосистем, де зменшення річкового стоку могло призвести до меншої кількості відкладень, здатних зберегти їхні тіла.
Співавтор дослідження, палеонтолог Альфіо Алессандро К’яренца з Університетського коледжу Лондона, підсумовує: “Динозаври, ймовірно, не були неминуче приречені на вимирання в кінці мезозою. Якби не астероїд, вони все ще могли б співіснувати на цій планеті зі ссавцями, ящірками та їхніми сучасними нащадками – птахами”. Таким чином, дослідження підкреслює випадковість масового вимирання динозаврів, яке стало результатом не поступового занепаду, а раптової космічної катастрофи.
Раніше ми повідомляли, що Colossal Biosciences вдалося повернути до життя жахливого вовка, який ходив по Землі 13 000 років тому. Маленькі вовченята виглядають дуже милими, і, поки ці троє граються у снігу на закритій території, у науковому світі триває гаряча дискусія: чи маємо ми право повертати минуле — і яку ціну людство готове за це заплатити.