Історичний антагонізм між наукою та релігією, що століттями живив дебати про існування Бога, схоже, вступає в нову, несподівану фазу. Традиційно наука розглядалася як головний контраргумент ідеї божественного творця, пропонуючи матеріалістичні пояснення феноменам, які колись приписувалися надприродним силам. Однак нещодавня праця французьких математиків Олів’є Боннассі та Мішеля-Іва Боллора стверджує, що сучасні наукові відкриття не лише не спростовують ідею вищого розуму, але й, навпаки, стали «союзником Бога». У своїй книзі, спираючись на думки понад 100 провідних вчених та 62 лауреатів Нобелівської премії, вони аналізують, як прориви XX та XXI століть — від космології до біології — вказують на світ, що є скоріше результатом задуму, аніж космічної випадковості, пише T4.
Центральним аргументом авторів є сама теорія Великого вибуху. Це загальновизнане пояснення стверджує, що приблизно 14 мільярдів років тому весь Всесвіт — простір, час, матерія та енергія — виник з однієї точки. Хоча багато вчених, включно зі Стівеном Гокінгом, відкидали необхідність божественного втручання, математики ставлять пряме запитання: чи не є цей акт миттєвого творення з нічого прямим свідченням на користь «творчого акту»? Вони стверджують, що Великий вибух «заганяє нас у кут», ставлячи віч-на-віч з ідеєю Бога, оскільки сама неможливість застосувати наші категорії часу чи простору до моменту «до» Великого вибуху підтверджує ідею трансцендентного початку. Відсутність альтернативних теорій, підтверджених експериментально з часів відкриття реліктового випромінювання в 1965 році, на їхню думку, лише посилює цей висновок.
Цей аргумент поглиблюється гіпотезою «тонко налаштованого Всесвіту». Існування життя на Землі стало можливим лише завдяки неймовірно точному збігу фундаментальних фізичних констант та умов — від сили гравітації та електромагнітної взаємодії до ідеального нахилу осі Землі та товщини озонового шару. Автори стверджують, що навіть мізерне відхилення в цих числах на віддалену кому призвело б до виникнення стерильного, невпізнанного Всесвіту. Таким чином, науковий світ стоїть перед вибором: або визнати цей ідеальний калібр результатом «безцільної випадковості» неймовірно низької ймовірності, або припустити, що він є результатом «складних розрахунків високоінтелектуального Бога-творця».
Переходячи від космосу до біології, Боннассі та Боллор вказують на саму ДНК як на доказ розумного задуму. Вони описують «запаморочливу» неймовірність спонтанного стрибка від інертної матерії до першої примітивної форми життя близько чотирьох мільярдів років тому. Відкриття структури подвійної спіралі у 1953 році та подальша розшифровка геному людини у 2003 році виявили «унікальну, складну та скоординовану систему кодування», спільну для всіх живих істот. Навіть Френсіс Крік, один із відкривачів ДНК і переконаний атеїст, визнавав, що поява такої складної структури виглядає «майже дивом». Математики роблять висновок, що складність життя, яка перевершує все, що ми могли уявити, вказує або на закони, встановлені Богом на початку часів, або на його пряме втручання.
Навіть абстрактні сфери сучасної фізики, на їхню думку, резонують з теологічними ідеями. Теорія відносності Ейнштейна, що пов’язує простір, час та матерію, представляє світло як єдину абсолютну константу у Всесвіті. Деякі мислителі проводять пряму паралель з біблійним твердженням «Бог є світло», розглядаючи незмінність світла як фізичний аналог вічного, незмінного Бога. Крім того, дивний світ квантової механіки, зокрема явища на кшталт квантової заплутаності, доведені лауреатом Нобелівської премії Аленом Аспектом, вказують на існування глибшого рівня реальності, що не підкоряється класичному детермінізму. На думку авторів, ця фундаментальна невизначеність підриває детерміністські позиції атеїстів XIX століття і слугує непрямим підтвердженням тези про існування Бога. Таким чином, підсумовують вони, сучасна наука, всупереч очікуванням, надає «численні, чіткі та раціональні» докази, що вказують на існування вищого задуму.
Читайте також: В одному з останніх притулків на Землі вперше виявлено комарів
