У 1950 році видатний фізик Енріко Фермі під час невимушеної розмови з колегами сформулював питання, що й досі бентежить наукову спільноту: якщо ймовірність існування розвинених позаземних цивілізацій надзвичайно висока, то де ж вони всі? Ця загадка, відома сьогодні як парадокс Фермі, стала відправною точкою для безлічі теорій, що намагаються пояснити космічну тишу. Розрахунки, що базуються на рівнянні Дрейка, лише поглиблюють таємницю, припускаючи, що Чумацький Шлях має бути сповнений цивілізацій, здатних до міжзоряного спілкування, пише T4.
Людство вже десятиліттями мимоволі випромінює радіосигнали в космос, тож ми точно знаємо, що відповідь на рівняння Дрейка — щонайменше одиниця. Деякі астрофізики йдуть ще далі, стверджуючи, що технологічно розвинені види мали б поширитися галактикою за відносно короткий, в астрономічних масштабах, час. Якби це сталося, ми б мали змогу виявляти їхню присутність через різноманітні техносигнатури: від штучних електромагнітних маяків до теплового сліду від сфер Дайсона — гіпотетичних мегаструктур для збору енергії зірок. Проте, попри всі зусилля, ми не знайшли жодного такого доказу.
Для пояснення цього «великого мовчання» висувалися найрізноманітніші гіпотези, часто доволі екстремальні. Можливо, інопланетний розум настільки розвинений, що ми просто нездатні його виявити, або ж він свідомо уникає контакту. Можливо, ми справді самотні. Або, згідно з більш песимістичним сценарієм, усі цивілізації, досягнувши певного рівня розвитку, неминуче знищують самі себе. Однак нещодавня наукова праця астрофізика Робіна Кордеса пропонує альтернативне, менш драматичне і, можливо, більш реалістичне пояснення, яке він називає принципом «радикальної буденності». Кордес припускає, що в галактиці може існувати певна кількість цивілізацій, але вони не набагато випереджають нас у технологічному розвитку. Їхні технології, як і наші, мають свої межі, що не дозволяє жодній з цивілізацій ані легко виявити іншу, ані створити достатньо потужні техносигнатури. Це схоже на різницю між iPhone 17 та гіпотетичним iPhone 42 — прогрес є, але він не змінює фундаментальних правил гри.
Згідно з цією гіпотезою, людство може бути близьким до природної верхньої межі технологічного прогресу, своєрідного плато, якого досягають й інші цивілізації. Вони не будують велетенських космічних споруд і не подорожують зі швидкістю світла, бо це може бути фізично чи економічно неможливим. Натомість вони, ймовірно, дуже схожі на нас: обмежені у своїх можливостях і з часом, можливо, навіть втрачають гострий інтерес до масштабних космічних досліджень, зосереджуючись на внутрішніх проблемах.
Таким чином, спільна проблема людей та інопланетян — це не загроза знищення, а фундаментальна технологічна обмеженість, що робить галактику значно нуднішим місцем, ніж ми уявляли. Це не означає, що контакт неможливий. Кордес зазначає, що навіть технологічно «буденний» світ можна виявити за витоком радіації, і таке відкриття може стати реальністю з розвитком наших радіотелескопів. Однак наслідки такого контакту можуть виявитися дещо розчаровуючими. Замість отримання неймовірних технологій, ми можемо лише отримати підтвердження, що ми не одні у своїх обмеженнях, що космічна самотність — це не унікальна проблема людства, а універсальний стан для будь-якого розумного життя у Всесвіті.
Читайте також: Астронавти назвали 5 предметів, які суворо заборонено брати на МКС
