Учені дослідили зуби гомініна з Дманісі, вік якого складає 1,77 мільйона років, і зробили висновок, що його розвиток мав унікальні особливості. Виявилося, що цей древній представник людського роду дорослішав так само швидко, як сучасні людиноподібні мавпи, проте розвивався значно повільніше, ближче до темпів Homo sapiens.
Уперше найдавніші рештки представників роду Homo за межами Африки були знайдені у Дманісі (Грузія) в 1991 році. Місцеві дослідники пропонували виділити цих гомінінів в окремий вид — Homo georgicus, однак сучасна наука схиляється до класифікації їх як Homo erectus або перехідної форми між Homo habilis та Homo erectus.
На сьогодні у Дманісі було знайдено п’ять добре збережених черепів із нижніми щелепами та зубами. Три черепи належали молодим дорослим особам, один — літньому гомініну, який мав лише один зуб. Стан його щелепи свідчить про те, що без допомоги інших він навряд чи вижив би, що, у свою чергу, вказує на рівень соціальної турботи серед членів їхнього співтовариства.
П’ятий череп належав дитині, яка померла у віці близько 11 років. Дослідники, на чолі з Кристофом Цоллікофером зі Швейцарії, за допомогою синхротронної фазово-контрастної томографії вивчили мікроструктуру зубів цього індивіда. Результати їхньої роботи були опубліковані в журналі Nature.
До моменту смерті зуби цієї дитини вже майже завершили своє формування. Науковці припускають, що «зубна зрілість» цього гомініна наставала у віці 12–13 років, що значно раніше, ніж у сучасної людини, в якої зуби завершують формування до 18–22 років. Водночас у мавп цей процес завершується приблизно до 12–13 років, що свідчить про схожість із приматами.
Цікаво, що передні зуби в дитини з Дманісі росли, як у мавп, але моляри формувалися повільніше — більше схоже на Homo sapiens. Ця повільна «зубна зрілість» продовжувалася впродовж перших років життя гомініна, а активний ріст зубів відбувався після досягнення п’яти років, тоді як у сучасних людей цей стрибок настає ближче до семи.
Учені пов’язують відмінності в розвитку зубів у мавп і людей з раннім відлученням людських дітей від грудного вигодовування та переведенням їх на тверду їжу, що відтерміновує їхню харчову незалежність від дорослих. У мавп же дитинчата тривалий час залежать від матерів, проте після завершення вигодовування зазвичай можуть добувати їжу самостійно.
Дослідники замислилися над причиною подовженого періоду дитинства в людей порівняно з мавпами. Сучасна наука пояснює це тим, що в Homo sapiens в період від двох до чотирьох років уповільнюється фізичний розвиток, щоб спрямувати енергію на розвиток мозку, який у людей значно більший, ніж у інших приматів. Таким чином, тривале дитинство дозволяє дитині розвиватися та залишатися під опікою дорослих.
Проте, у випадку гомінінів із Дманісі це пояснення не працює. Їхній мозок був трохи більшим за мозок сучасних шимпанзе, і, на думку дослідників, не потребував великих енергетичних затрат для розвитку. Лише пізніше, у процесі еволюції, Homo erectus значно збільшили розміри мозку.
Науковці припустили, що використання кам’яних знарядь, які допомагали розм’якшувати їжу, зменшило еволюційний тиск на швидке формування зубів. Зміни в розвитку давніх людей не завжди відбувалися через зростання об’єму мозку; іноді вирішальну роль відігравали умови життя, як біологічні, так і культурні.
Читайте також: Вчені “оживили” мозок свині майже через годину після її смерті
