Будова нашої планети зазвичай уявляється як чітка ієрархія шарів, де тонка земна кора надійно ізолює розпечену та пластичну мантію від поверхні. Для того щоб безпосередньо дослідити мантійну речовину, людству зазвичай доводиться бурити надглибокі свердловини або аналізувати непрямі прояви внутрішньої активності, такі як лавові потоки вулканів. Однак вулканічна порода — це лише вторинний продукт, матеріал, що пройшов крізь товщу кори та зазнав значних хімічних змін. Справжньою геологічною сенсацією є існування місць, де тектонічні сили виштовхнули цілі блоки незміненої мантії безпосередньо на денну поверхню, дозволяючи людині в буквальному сенсі ступити на внутрішню оболонку Землі, пише T4.
Найбільш вражаючим прикладом такого явища є субантарктичний острів Маккуорі, розташований на півдорозі між Австралією та Антарктидою. Внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, цей острів площею лише вдвічі більше Мангеттена є єдиним місцем на планеті, де процеси на нині активній межі літосферних плит винесли на поверхню породи океанічного мантійного походження. Острів є частиною величезного підводного хребта довжиною 1600 кілометрів, що утворився внаслідок стиснення матеріалу між Тихоокеанською та Індо-Австралійською плитами. Як зазначає IFLScience Близько 300–600 тисяч років тому тиск у цій зоні став настільки критичним, що мантійний матеріал, який зазвичай знаходиться на глибині багатьох кілометрів під океанічним дном, був вичавлений вгору, утворивши унікальну сушу посеред океану.
Іншим класичним місцем для «прогулянок по мантії» є національний парк Грос-Морн на канадському острові Ньюфаундленд. Якщо Маккуорі — це відносно молоде геологічне утворення, то плато Тейбллендс у Грос-Морн має поважний вік близько пів мільярда років. Ця місцевість часто асоціюється з фантастичними пейзажами через свій специфічний червоно-бурий колір, що виник внаслідок окислення заліза, на яке багаті мантійні породи. Через свій хімічний склад ці землі майже непридатні для рослинності, що створює ефект «Середзем’я» — оголеної, первісної поверхні планети. Внутрішній зріз цих скель часто має темно-зелене забарвлення, що свідчить про наявність олівіну — ключового мінералу земної мантії.
Хоча Маккуорі та Грос-Морн є найвідомішими та найбільш вивченими локаціями, наукові дискусії щодо інших подібних місць тривають. Наприклад, архіпелаг Святих Петра і Павла в Атлантиці, попри свою крихітну площу, також демонструє ознаки невулканічного підняття мантійної речовини. Механізм появи таких об’єктів зазвичай пов’язаний з утворенням офіолітів — фрагментів океанічної кори та підстилаючої мантії, що в процесі зіткнення континентів вминаються у гірські ланцюги. Проте більшість офіолітів у світі є фрагментарними та еродованими, тоді як Маккуорі залишається майже незайманим зразком. Ці унікальні геологічні вікна дозволяють науковцям зазирнути вглиб планети, не вдаючись до дорогого буріння, і нагадують про колосальну динаміку тектонічних процесів, що формують наше середовище.
Читайте також: Вчені зʼясували, скільки важить душа людини
Підписуйся на наш Telegram-канал