Океанічні глибини продовжують зберігати таємниці, які здаються неймовірними в епоху супутникових технологій та глобального моніторингу, і однією з таких загадок донедавна залишався гінкгозубий дзьоборилий кит або ременезуб японський (Mesoplodon ginkgodens). Цей рідкісний вид китів, здатний пірнати на екстремальні глибини, був справжньою примарою для морських біологів: вперше описаний у 1958 році після того, як тушу тварини викинуло на пляж поблизу Токіо, він залишався відомим науці виключно за кількома мертвими особинами, знайденими протягом наступних 66 років. Проте в червні 2024 року, під час п’ятої цільової експедиції у водах біля берегів Каліфорнії та Мексики, вченим вдалося здійснити історичний прорив, вперше сфотографувавши та генетично підтвердивши існування живого гінкгозубого дзьоборила у його природному середовищі, пише T4.
Шлях до цього відкриття почався не з візуального контакту, а з акустичної детективної історії, що роками інтригувала дослідників північної частини Тихого океану. Гідрофони неодноразово фіксували специфічний ехолокаційний сигнал, відомий під кодовою назвою BW43, але ніхто не міг з упевненістю сказати, якій саме тварині він належить. Деякі експерти припускали, що це голос іншого невловимого виду — дзьоборила Перріна, якого також ніколи не бачили живим. Щоб розгадати цю таємницю, науковці з 2020 року організовували спеціальні експедиції, озброєні потужною оптикою та обладнанням для прослуховування океану, але три роки пошуків не приносили результатів.
Автор зображення: Хендерсон та ін., Marine Mammal Science 2025 (CC BY-NC-ND 4.0)
Успіх прийшов лише влітку 2024 року, коли команда дослідників нарешті натрапила на групу китів. Візуальних спостережень, хоча їх і було шість, виявилося недостатньо для точної ідентифікації, оскільки у воді різні види дзьоборилів надзвичайно схожі між собою. Для остаточного підтвердження необхідний був генетичний матеріал, тому вчені використали модифікований арбалет для дистанційного взяття крихітного зразка шкіри. Цей критичний момент ледь не зірвався через несподіване втручання природи: альбатрос, що пролітав повз, вирішив, що цінний зразок біопсії є легкою здобиччю, і спробував його схопити. На щастя, команді вдалося відлякати птаха і зберегти матеріал, аналіз якого згодом підтвердив, що перед ними дійсно були легендарні гінкгозубі дзьоборили.
Це відкриття не лише пов’язало загадковий сигнал BW43 з конкретним видом, але й дало науці перші детальні описи зовнішності живих особин. Вченим вдалося задокументувати дорослого самця, вкритого шрамами, ймовірно, від укусів бразильських світних акул, а також самку з дитинчам. Особливу цінність становлять дані про забарвлення молодих китів: у всіх спостерігалася блідіша голова порівняно зі спиною, характерні темні плями під очима та світла ділянка перед очною пов’язкою. Результати дослідження, опубліковані в журналі Marine Mammal Science, свідчать про те, що цей вид, хоч і рідкісний, зустрічається у східній частині Тихого океану значно частіше, ніж вважалося раніше, і тепер, знаючи їхній унікальний “голос”, біологи зможуть набагато ефективніше вивчати цих примар океану.
Читайте також: Вчені назвали тварину, яка невдовзі може витіснити собак і котів
Підписуйся на наш Telegram-канал