Простори світового океану вже понад чотири десятиліття борозднить істота, чий унікальний голос робить її, можливо, найсамотнішою на планеті. Зафіксований ще майже сорок років тому, китовий спів на незвичайній частоті 52 герци різко контрастував з вокалізацією усіх відомих видів китів. Цю невловиму істоту, яку ніхто ніколи не бачив, лише чув, охрестили “Китом 52“, навіюючи думку про її абсолютну самотність у безмежних океанських просторах, адже її неповторний поклик залишався без відповіді. Морський біолог Джон Каламбокідіс висунув гіпотезу, що цей кит може бути гібридом синього кита та фінвала, що могло б пояснити аномальний характер його звуків, пише T4.
Поява таких гібридних форм, яких часто називають “флюгерами”, стає тривожною тенденцією у світовому океані. Потепління вод змушує синіх китів шукати нові місця для розмноження, де їхні шляхи все частіше перетинаються з фінвалами. Дослідження вже виявили, що ДНК фінвалів становить 3,5% геному північноатлантичних синіх китів, попри те, що ці два види еволюційно розійшлися понад вісім мільйонів років тому. Джон Каламбокідіс зазначає Gizmodo, що популяції синіх китів все ще намагаються відновитися після століть безжального китобійного промислу, і деякі з них ледь сягають 5% від своєї історичної чисельності, що робить їх особливо вразливими до генетичного розмивання. Гібридизація також була задокументована серед інших видів китоподібних, зокрема між нарвалами та білухами, що також пов’язують зі змінами клімату.
Сучасні методи генетичного аналізу дозволяють морським біологам виявляти випадки змішування видів, що відбувалися багато поколінь тому, розкриваючи значно складнішу картину еволюції китоподібних. Однак поява гібридів створює серйозні проблеми для збереження чистоти видів. Більшість “флюгерів” не здатні до розмноження – самці зазвичай стерильні, хоча деякі самки можуть зберігати фертильність. Генетик Еймі Ланг з Національного управління океанічних і атмосферних досліджень пояснює, що при низькій щільності популяції, яка становить близько трьох тисяч особин для деяких видів, самка синього кита, не знаходячи партнера свого виду, може спаритися з фінвалом, якщо ті опиняться поблизу.
Процес видового змішування несе загрозу не лише окремим видам, але й цілісності океанських екосистем. Кожен вид китів виконує свою унікальну екологічну роль, від контролю популяцій криля до забезпечення екосистеми необхідними поживними речовинами. Джон Каламбокідіс підкреслює, що гібридні особини та їхнє потенційне потомство не можуть повноцінно замінити екологічну нішу жодного з батьківських видів. Якщо гібридизація набуде масового характеру, гени справжніх синіх китів можуть зникнути назавжди. Еймі Ланг попереджає, що гібриди можуть виявитися менш пристосованими до навколишнього середовища, ніж чистокровні сині кити або фінвали, що зробить будь-яке їхнє потомство еволюційним глухим кутом.
Морські екосистеми вже відчувають значні зміни через потепління води, її підкислення та зміни у розподілі харчових ресурсів. Ці трансформації змушують китоподібних шукати притулку в менших та ізольованіших місцях розмноження, що лише сприяє генетичному змішуванню. Подібні проблеми спостерігаються і серед інших видів китоподібних, від косаток до північноатлантичних гладких китів. Хоча певний рівень гібридизації може бути неминучим в умовах глобальних кліматичних змін, ключове питання полягає в тому, чи не випереджають ці зміни здатність китів адаптуватися. Дослідниця Ваня Рівера Леон з Центру прибережних досліджень застерігає, що наслідком може стати так зване “вузьке місце” – повна втрата генетичного різноманіття, що матиме руйнівні наслідки для майбутнього цих величних морських ссавців та стабільності океанських екосистем.
Раніше ми повідомляли, що біля Тайваню виявили затонулу “піраміду” віком понад 10 000 років.
