Близько 700 мільйонів років тому наша планета пережила найекстремальнішу кліматичну подію у своїй історії. Світовий океан замерз аж до самого екватора, перетворивши Землю на гігантську крижану кулю. Довгий час цей феномен, відомий у науці як гіпотеза «Землі-сніжки», залишався однією з головних загадок геології та кліматології. Дослідники не могли збагнути, що саме спровокувало настільки радикальне глобальне похолодання, адже немає жодних підстав вважати, що Сонце тоді раптово почало випромінювати менше тепла. Нещодавно команда вчених запропонувала революційний механізм зворотного зв’язку, який заповнює прогалини у попередніх кліматичних моделях і пояснює, як наша планета змогла покритися міцною кригою від полюсів до тропіків, пише T4.
Парадокс втраченого екваторіального льоду
Класична теорія глобального зледеніння спиралася на добре відоме замкнене коло: льодовики розширюються, відбивають більше сонячного світла назад у космос, планета охолоджується, що дозволяє льоду рости далі. Вважалося, що цьому також сприяли геологічні процеси, які активно поглинали вуглекислий газ з атмосфери. Однак комп’ютерне моделювання тропічних широт тієї епохи виявило суттєву проблему, відому як парадокс абляції. На екваторі через інтенсивне випромінювання лід сублімував, тобто перетворювався безпосередньо на газ, набагато швидше, ніж дуже обмежені дощі та сніги тієї епохи могли його відновити. Якщо зона чистої втрати льоду існувала на більшій частині екватора протягом тисячоліть, глобальне розширення льодовиків мало б зупинитися. Щоб змусити цю модель працювати, кліматологам доводилося припускати неймовірно, майже неможливо низький рівень вуглекислого газу.
Не пропустіть “Гібрид” коня, жирафи та зебри: в Англії народилася унікальна тварина
Сліпучо-біла сіль замість снігу
Відповідь на цю кліматичну загадку знайшли дослідники з Арктичного університету Норвегії — Аксель Самуельсберг, Пер Якобсен та Мартін Ріпдал. У своєму новому препринті, опублікованому на науковій платформі Climate of the Past, вони довели, що головну роль у перетворенні Землі на крижану пустелю відіграв не лише лід, а й звичайна морська сіль. Відомо, що під час замерзання морської води сіль зазвичай виштовхується, роблячи навколишній океан солонішим. Проте в умовах екстремального холоду частина солі опиняється в пастці всередині крижаного масиву. Вчені з’ясували, що за досить низьких температур ця сіль починає масово випадати в осад безпосередньо з морського льоду. Утворені соляні кристали мають фантастичну відбивну здатність, яка дивовижним чином значно перевищує показники звичайного снігу чи льоду.
Каскадний ефект глобального замерзання
Автори дослідження припускають, що коли розширення морського льоду в тропіках досягло своєї межі через випаровування, на поверхні залишався товстий шар яскраво-білої солі. Цей соляний панцир діяв як бездоганне дзеркало, запобігаючи поглинанню сонячного світла і продовжуючи охолоджувати Землю. Цей механізм працював як ідеальний каскадний ефект завдяки хімічним властивостям різних солей у морській воді. Деякі сполуки починали кристалізуватися і виступати на поверхню вже при мінус 8 градусах за Цельсієм, посилюючи відбивну здатність планети і знижуючи температуру ще більше. Коли ж загальний холод сягав позначки у мінус 36 градусів, в осад випадали інші види солей, остаточно закріплюючи ефект Землі-сніжки. Хоча ця захоплива ідея ще потребує подальшої перевірки та інтеграції з даними про хмарність, вона вже зараз пропонує найбільш правдоподібний сценарій найекстремальнішої зими в історії нашої планети.
Раніше ми повідомляли, що у Сахарі випав сніг: кадри піщаних дюн зачаровують.
