Величні слони, відомі своїм гострим розумом, глибокими соціальними зв’язками, феноменальною пам’яттю та, звісно, колосальними розмірами, зокрема вражаючими вухами, завжди привертали увагу дослідників. Розміри вух африканських слонів можуть сягати двох метрів у довжину та понад метра в ширину, що становить близько сімнадцяти відсотків довжини їхнього тіла. Цікаво, що попри такі значні габарити, пальма першості за відносною величиною вух належить довговухому тушканчику, проте вуха слона все одно залишаються дивовижним природним феноменом, пише T4.
Тож, яка ж практична необхідність у таких великих вухах для цих гігантів суходолу? Експерти сходяться на думці, що головна причина криється в їхній здатності підтримувати оптимальну температуру тіла. Слони, будучи тваринами значних розмірів, генерують велику кількість тепла, особливо в спекотних саванах, лісах та луках, які є їхнім природним середовищем існування. На відміну від людей, слони практично не мають потових залоз, як пояснює Live Science палеонтолог хребетних Вільям Сандерс. Натомість природа наділила їх ефективними “охолоджувальними пристроями” – масивними вухами, густо пронизаними розгалуженою мережею великих кровоносних судин, які відіграють ключову роль у терморегуляції.
Читайте також: Найбільше у світі яйце належить “слону”
Коли температура тіла слона підвищується, тепла кров приливає до вух, які мають тонку шкіру товщиною всього кілька міліметрів, та великі кровоносні судини. За словами палеонтолога Адвайта Джукара, слони здатні пропускати через свої вуха до двадцяти відсотків загального об’єму крові. Маючи значну площу поверхні, вуха ефективно віддають тепло в навколишнє повітря, оскільки кров, що циркулює в них, тепліша за довкілля. Охолоджена таким чином кров повертається в тіло, сприяючи зниженню загальної температури тварини. Залежно від зовнішньої температури, слони можуть регулювати кровотік у вухах, розширюючи або звужуючи кровоносні судини для більш ефективного охолодження або збереження тепла.
Палеонтологічні знахідки підтверджують цю теорію. Мамонти, найближчі родичі сучасних слонів, еволюціонували в Африці, але коли вони почали мігрувати в холодніші кліматичні зони, розмір їхніх вух поступово зменшувався. Сандерс наводить приклад шерстистих мамонтів, знайдених у Сибіру, які мали значно менші вуха порівняно з африканськими слонами. У холодному кліматі для них було значно важливішим мати густу шерсть для збереження тепла, тому великі вуха, що сприяють тепловіддачі, стали еволюційно невигідними.
Проте, функція слонових вух не обмежується лише терморегуляцією. Деякі дослідження вказують на те, що слони використовують свої великі вушні раковини для кращого сприйняття звукових хвиль, що може допомагати їм чути звуки низької частоти на великих відстанях. Крім того, слони мають особливі рецептори в ногах, так звані тільця Пачіні, які дозволяють їм відчувати низькочастотні вібрації землі, що також сприяє комунікації на значних відстанях. Таким чином, поєднання великих вух та чутливих ніг робить слонів майстрами комунікації на дальніх відстанях.
Оскільки слони є високо соціальними тваринами, їхні великі вуха також відіграють важливу роль у спілкуванні всередині групи. Сандерс зазначає, що, на відміну від багатьох інших тварин, слони не можуть ефективно використовувати лапи для візуальних сигналів, тому вони використовують інші способи комунікації. Наприклад, слон, який готується до нападу, витягує вуха вперед і починає швидко ними рухати, щоб здаватися більшим та загрозливішим. Ця демонстрація є чітким сигналом агресії, який попереджає оточуючих про небезпеку.
Раніше вчені назвали трьох “загарбників”, які можуть захопити Землю до 2100 року.
