Існує поширене інтуїтивне переконання, що здатність до польоту є синонімом легкості, адже в сучасному світі птахи здаються нам втіленням невагомості, а штучні літальні апарати ми конструюємо максимально порожнистими. Проте палеонтологічний літопис свідчить, що еволюція здатна долати фізичні обмеження способами, які кидають виклик нашому розумінню біомеханіки.
Яскравим доказом цього є Argentavis magnificens, або «чудовий птах Аргентини», який панував у небі над Південною Америкою приблизно шість мільйонів років тому в епоху пізнього міоцену. Ця надзвичайна істота, що належала до вимерлої родини Teratornithidae, була родичем сучасних грифів, проте її масштаби наближалися до параметрів невеликого літака, що робить аргентавіса найважчим літаючим птахом, відомим сучасній науці, пише T4.
На відміну від багатьох інших доісторичних видів, реконструкція яких базується на припущеннях, аргентавіс напрочуд добре вивчений завдяки знахідкам добре збережених скам’янілостей плечового пояса, кісток крил та ніг на території сучасної центральної та північно-західної Аргентини.
Дослідження, опубліковані в журналі PNAS, вказують на те, що розмах крил цього велетня сягав від 5 до 7 метрів, а маса тіла становила від 70 до 80 кілограмів. Для порівняння, найбільші сучасні ширяючі птахи, такі як андські кондори або мандрівні альбатроси, важать лише близько 10–15 кілограмів, що робить аргентавіса в кілька разів важчим за будь-якого сучасного представника авіафауни.
| Характеристика | Argentavis magnificens (вимерлий) | Андський кондор (сучасний) | Мандрівний альбатрос (сучасний) |
| Розмах крил | 5 – 7 метрів | 2.7 – 3.2 метра | 3.1 – 3.5 метра |
| Маса тіла | 70 – 80 кілограмів | 11 – 15 кілограмів | 8 – 12 кілограмів |
| Висота (на землі) | 1.5 – 2 метри | до 1.2 метра | до 1.1 метра |
| Тип польоту | Переважно ширяння (планер) | Ширяння (термальні потоки) | Динамічне ширяння (над морем) |
| Епоха існування | Пізній міоцен (6 млн років) | Сучасність | Сучасність |
Питання про те, як тварина такої маси могла підійматися в повітря, довгий час залишалося предметом наукових дискусій. Біомеханічне моделювання свідчить, що аргентавіс, ймовірно, не був активним «махальником», оскільки м’язи такої ваги швидко вичерпали б енергетичний ресурс. Замість цього він був майстром ширяння, використовуючи висхідні потоки теплого повітря над пампасами так само як це роблять сучасні планери. Величезна площа його крил дозволяла йому годинами триматися в небі, патрулюючи територію в пошуках здобичі або падіння. Цей птах є біологічним нагадуванням про те, що за відповідних екологічних та атмосферних умов природа здатна реалізувати сценарії польоту, які межують із теоретично можливим максимумом для хребетних тварин.
Цікаво знати: Вчені назвали найбільш “злопамʼятного” птаха на Землі
