Екологічна рекалібрування когнітивних станів у лабораторних мишей після повернення до природного середовища демонструє фундаментальний зв’язок між різноманітністю життєвого досвіду та механізмами формування патологічної тривожності. Традиційна наукова парадигма десятиліттями розглядала страх і тривогу як стійкі біологічні константи, що вимірюються в умовах обмеженого лабораторного простору, зокрема за допомогою піднятого плюсового лабіринту. Проте дослідження фахівців із Корнельського університету вказують на те, що середовище з низьким рівнем сенсорної стимуляції, таке як стандартна лабораторна клітка, може бути не просто фоном, а безпосередньою причиною розвитку неадекватних реакцій страху. Коли група з сорока чотирьох мишей була випущена у великий вольєр просто неба, де вони отримали можливість вільно зариватися в ґрунт, лазити та взаємодіяти з непередбачуваними факторами дикої природи, відбулося те, що нейробіологи називають натисканням кнопки скидання когнітивних налаштувань, пише T4.
Протягом лише одного тижня перебування у натуралістичних умовах рівень тривожності гризунів повернувся до вихідних показників, що свідчить про високу пластичність психіки та здатність природного середовища запобігати розвитку хронічних реакцій страху, викликаних ізоляцією. Біолог Метью Зіппл підкреслює, що такий досвід «дикого» життя ефективно блокує формування початкової тривоги та нівелює вже існуючі патерни поведінки, які раніше вважалися настільки стійкими, що не піддавалися впливу навіть сучасних антидепресантів групи СІЗЗС. Важливо зауважити, що під час повторного тестування в лабіринті миші, які пройшли етап рекалібрування в полі, досліджували відкриті рукави з тією ж цікавістю, що й закриті, ігноруючи попередній негативний досвід або стереотипну обережність. Цей ефект спостерігався незалежно від того, чи народилася тварина на волі, чи провела все життя в неволі, що ставить під сумнів виключно генетичну або вроджену природу багатьох тривожних станів.
Нейробіолог Майкл Шихан пояснює цей феномен через концепцію «бібліотеки досвіду», де щоденна взаємодія з множиною різнопланових подій дозволяє організму краще калібрувати реальність та оцінювати ступінь реальної загрози. У тварин, чиє життя обмежене вузьким набором повторюваних стимулів, будь-який новий досвід сприймається як потенційно катастрофічний, що і породжує неадекватну реакцію страху на об’єктивно безпечні подразники. Такий механізм формування тривоги може мати безпосереднє відношення і до людської психології, припускаючи, що захищене та одноманітне життя є фактором ризику для ментального здоров’я. Отже, результати роботи, опублікованої в журналі Current Biology, закликають до радикального перегляду методології вивчення тривожності, доводячи, що те, що ми вважаємо глибокою патологією, може бути лише наслідком бідності середовища, яке легко корегується розширенням спектру життєвих викликів.
Читайте також: Вчений розповів, як саме виглядатиме наш перший контакт з “інопланетянами”
Підписуйся на наш Telegram-канал