Серед пилу стародавнього міста Ніневії, колись гучної столиці Ассирії, археологи наприкінці 1800-х років виявили маленьку, обпалену глиняну табличку. На ній були викарбувані клинописні знаки, що оповідали про величезний потоп, який охопив Вавилон — історію, що вражаюче нагадує біблійний розповідь про Ноїв ковчег.
Ця табличка, відома як 11-та табличка Епосу про Гільгамеша, є частиною одного з найстаріших літературних творів світу, що датується ще третім тисячоліттям до нашої ери, хоча сама табличка походить з сьомого століття до нашої ери. Вона описує, як боги, намагаючись знищити людство, викликали масштабний потоп. Один з богів, Еа, попередив Уту-напіштіма, мудрого правителя, про надіслане божественне лихо і наказав йому побудувати великий човен, щоб врятувати свою сім’ю та пари кожного виду тварин.
Уту-напіштім і його сім’я пережили потоп, і, схоже на біблійний епізод, випустили птахів, щоб перевірити, чи з’явилася суша після відступу води. Ця історія була передана Гільгамешу, великому герою, який шукав таємницю вічного життя.
Історичне значення цієї таблички надзвичайно важливе, адже Джордж Сміт, дослідник, який першим розшифрував цей текст у Британському музеї, відчув, що відновлює забуті слова, які не читали більше двох тисячоліть. Її виявлення вперше натякнуло на те, що біблійниа розповідь про потоп могла бути відомою у різних культурах давно до свого опису у Старому Заповіті, підкреслюючи можливість культурного обміну або адаптації цих розповідей.
Подальші археологічні розкопки виявили ще давніші клинописні записи з подібними розповідями про потопи, підкреслюючи, що ці історії могли поширювататися по різних цивілізаціях задовго до оформлення текстів єврейської Біблії. Це вказує на глибоку взаємопов’язаність культур Стародавнього Сходу та спільність їхніх міфологічних мотивів.
Одне з ключових усвідомлень, яке дає це відкриття, полягає у розумінні того, як міфи та легенди можуть бути передані та трансформовані через покоління і культури. Історія про потоп в Епосі про Гільгамеша та її паралелі з біблійною розповіддю про Ноїв ковчег служить як свідчення інтеграції та адаптації духовних і культурних ідей, які перетинають час і географічні межі.
Також це відкриття важливе для розуміння розвитку релігійних текстів. Адже подібність між цими двома розповідями вказує на можливість того, що стародавні автори могли взаємопозичати ідеї один в одного, вносячи зміни для відповідності власним культурним та духовним контекстам.
Дослідження історії потопу в різних культурах також підкреслює універсальність певних міфологічних тем. Потоп як мотив, який символізує очищення, новий початок чи божественне покарання, відіграє ключову роль у багатьох міфологіях і продовжує залишатися резонансним в сучасних культурних і релігійних роздумах.
Завдяки продовженню археологічних розкопок і вивчення давніх текстів ми продовжуємо розкривати цінні зв’язки між стародавніми цивілізаціями, розширюючи наше розуміння того, як загальнолюдські питання та досвіди формували ранні вірування та історії.
