Вчені попереджають, що танення вічної мерзлоти в Арктиці може призвести до викиду радону, радіоактивного газу, що потенційно може спричинити рак. Вічна мерзлота, яка зберігає землю в Арктиці замороженою, діє як шапка, яка запобігає попаданню різних газів в атмосферу. Найвідомішим із них, ймовірно, є метан, потужний парниковий газ, що виділяється при таненні вічної мерзлоти, тим самим прискорюючи зміну клімату.
Однак, за останніми даними, опублікованими в Earth-Science Reviews, під шаром вічної мерзлоти ховається радон – радіоактивний газ, що утворюється в результаті розпаду урану. Радон, не маючи кольору та запаху, може накопичуватися в житлових приміщеннях, зокрема у підвалах, підвищуючи ризик розвитку раку легенів. Згідно з даними Агентства з охорони навколишнього середовища, радон є другою причиною смертей від раку легенів у США, спричиняючи близько 21 000 випадків смерті щорічно.
Наразі в арктичних регіонах радон не вважається нагальною проблемою через замерзлу землю протягом усього року, яка затримує газ під землею. Проте, зі зменшенням обсягу вічної мерзлоти, зникає і цей природний захист. Пол Гудфеллоу, експерт з екологічної безпеки, зазначив, що поточні дослідження показують можливість підвищеного впливу радону на людей внаслідок танення вічної мерзлоти.
В останньому дослідженні, проведеному командою Цзянь Цуй з Харбінського центру геологічних досліджень, було вивчено радон в регіонах з вічною мерзлотою, таких як Аляска та Харбін. Вони виявили, що зменшення обсягу вічної мерзлоти може дозволити радону переміщуватися до житлових будинків. Однак дослідники зазначають, що дослідження цього явища є недостатнім.
Арт Неш, спеціаліст з енергетики, зазначив, що танення вічної мерзлоти відбувається непрогнозовано, створюючи тріщини та порожнини. Сейсмічні події, характерні для Аляски, можуть призводити до утворення нових шляхів для розповсюдження радону.
“Локалізація уранових родовищ не дозволяє точно передбачити шляхи виходу радону через непостійність процесу танення”, – коментує Неш.
Він також висловлює занепокоєння щодо взаємодії радону з іншими газами, замкненими під шаром вічної мерзлоти. Неш підкреслює, що особливу увагу слід приділити метану – потужному парниковому газу, який може значно посилити глобальне потепління при його масовому вивільненні. Інша проблема – це метилртуть, небезпечна для нервової системи хімічна сполука, яка може накопичуватися в воді та організмах, що входять до харчового ланцюга.
«Як ці гази конкуруватимуть за обмежені маршрути, які відкриються у вічній мерзлоті?» – замислюється Неш.
Відповіді на ці питання будуть довгостроковим завданням, сказав Гудфеллоу. Але в міру потепління клімату більше уваги приділяється вічній мерзлоті.
Тепер, коли ця проблема стала широко поширеною, університети та урядові установи витрачають на це більше грошей”, – сказав він. “Сподіваюся, протягом наступних п’яти-десяти років ми побачимо більше даних”.
