Протягом багатьох століть наука та релігія вели дискусії про існування безсмертної душі. Однак з останніми досягненнями у фізиці, що досліджують незвичайні стани матерії, ідея про існування свідомості поза тілом вже не здається такою фантастичною.
Наприклад, видатний учений Вернадський говорив про існування ноосфери – сфери розуму на планетарному рівні, що функціонує як своєрідний хмарне сховище даних, де зберігаються людські знання.
Сьогодні деякі вчені роздумують над тим, що думки та емоції людини не можуть просто зникнути в ніщо. Виходячи з фізичних законів збереження матерії та енергії, які не зникають, а перетворюються в інші форми, вони припускають, що свідомість може продовжувати існувати після смерті тіла.
Лікар Стюарт Хамерофф з Університету Арізони переконаний, що свідомість людини слід розглядати на тому ж рівні, що й квантову механіку. У співпраці з математиком Роджером Пенроузом він запропонував теорію «організованої об’єктивної редукції», за якою після смерті людський розум створює власну реальність.
Британський вчений Сем Парнія, виступаючи на каналі National Geographic, висловив думку про існування людської свідомості навіть після смерті. Він підкріпив свої міркування прикладами людей, які пережили клінічну смерть. Вони описували схожі відчуття: спокій, комфорт, радість, а також зустрічі з померлими родичами, друзями або навіть незнайомими людьми.
Першим, хто гучно заговорив про подібні явища, був Реймонд Моуді – американський психолог і лікар, який зібрав свідчення людей, що пережили клінічну смерть. Його книга «Життя після життя», опублікована у 1975 році, одразу стала бестселером.
Не всі, хто пережив клінічну смерть, проходять через усі етапи, але більшість описує спільні стадії, незалежно від віку, країни, культури чи віросповідання особи. Існують випадки, коли навіть сліпі з народження люди пережили подібний досвід із зоровими образами.
Голландський кардіолог Пім Ван Ломмел (Pim van Lommel) стверджує, що це не галюцинації чи марення мозку, позбавленого кисню. Він провів найбільше в історії наукове дослідження навколосмертного досвіду.
Його теорія дуже смілива: мозок є лише “терміналом для доступу свідомості, яка за своєю природою нелокальна (тобто знаходиться поза фізичним тілом)”.
Але найважливіше: після переживання такого досвіду майже всі змінюють своє ставлення до життя, їхня особистість змінюється в позитивну сторону, іноді навіть радикально.
Це відкриття важливе, оскільки підкреслює, що людська свідомість може існувати поза фізичним тілом, і це може мати значні наслідки для нашого розуміння життя, смерті та того, що лежить за ними.
