Найбільшим відомим ударним кратером Землі є Вредефорт у Південній Африці. Його діаметр становить близько 250–300 кілометрів. Це значно більше, ніж знаменитий кратер Чиксулуба, який пов’язують зі зникненням нелітаючих динозаврів.
Ще один потенційний рекордсмен – Кратер Вілкса в Антарктиді, розмір якого досягає 500 кілометрів. Однак поки що не вдалося повністю підтвердити його походження від удару. Нещодавні дослідження австралійських учених призвели до визначення ще одного можливого гіганта – Денілікуїна. Цетруктуру на південному сході Австралії з діаметром понад 500 кілометрів. Стаття про цю структуру була опублікована в журналі Tectonophysics.
Автор зображення: Дік і Піп Сміт
Протягом багатьох років вчені оцінюють розміри та вік таких структур лише за “зовнішніми” ознаками: форму округлого поглиблення, центральні височини та кільцеві підняття. Однак ці ознаки можуть бути схильні до ерозії або покриті осадовими породами. Тільки нещодавно з’явилися нові методи, засновані на аналізі специфічних мінералів, які утворюються при сильному ударі та розкидаються у навколишніх областях. Це допомагає визначити розміри та вік структури, навіть якщо вона майже повністю зруйнована.
Аналіз розподілу мінералів у Денилікуїнській структурі показує, що центральна деформація проникає на глибину 30 кілометрів і піднімається на 10 кілометрів вище від навколишніх верств земної кори. Навколо неї видно серії кілець, розірваних тріщинами, де скупчився матеріал від вилитої магми. Ці характерні риси типові великих ударних кратерів. Однак результати отримані лише з аналізу поверхневих мінералів. Щоб підтвердити це, потрібно провести глибші буріння.
Якщо Денилікуїнська структура справді є залишком стародавнього кратера, він виник задовго до формування самого континенту. Вчені пов’язують його з періодом ордовико-силурійського вимирання близько 450 мільйонів років тому, коли Австралія була частиною суперконтиненту Гондвана.
