Відкриття в темних надрах вапнякової печери Лян Метандуно на острові Муна, що поблизу Сулавесі, стало справжньою сенсацією в археології, розкривши найдавніший у світі зразок наскельного живопису. Команда дослідників під керівництвом археолога Максима Обера з Університету Гріффіта виявила моторошні трафарети рук із загостреними пальцями, мінімальний вік яких становить неймовірні 67 800 років. Це відкриття, результати якого опубліковані в авторитетному науковому журналі Nature, радикально змінює наше уявлення про початки людської творчості, переносячи витоки складного символічного мислення на десятки тисяч років глибше в минуле. Як зазначає Максим Обер, знайдений живопис свідчить про те, що регіон Індонезії не був тимчасовою зупинкою для первісних людей, а функціонував як потужний культурний центр, де поколіннями передавалися традиції та виражалися ідеї через мистецтво, пише T4.
Ключовим фактором у встановленні настільки поважного віку стали новітні методи датування, засновані на аналізі співвідношення ізотопів урану та торію в кальцитовій кірці. Коли вода, збагачена розчинним ураном, стікає поверхнею печери, вона утворює тонкий шар мінералів поверх малюнка. Оскільки швидкість розпаду урану на нерозчинний торій точно відома, вчені змогли визначити вік саме цього мінерального нальоту, що автоматично означає, що сама фарба під ним має бути ще старшою за 67 800 років. Такі досягнення в геохронології дозволяють переглянути датування багатьох пам’яток, які раніше вважалися значно молодшими, та доводять, що здатність людини до створення символічних зображень не виникла раптово в одному місці, а була частиною набагато давнішої та ширшої культурної традиції.
Для науки ця знахідка має колосальне значення ще й тому, що печера розташована вздовж північного міграційного шляху ранніх Homo sapiens через острови Південно-Східної Азії до Сахула — стародавнього материка, що об’єднував Австралію та Нову Гвінею. Існування розвиненої мистецької традиції в цьому коридорі заповнює прогалину між пам’ятками материкової Азії та найдавнішими слідами людей в Австралії, підтверджуючи теорію про те, що людина могла досягти австралійського континенту ще 65 000 років тому.
Мистецтво в цьому контексті виступало не просто як декор, а як важливий засіб комунікації, ідентичності та спільного сенсу в умовах зростання населення та ускладнення соціальних зв’язків. Таким чином, індонезійські трафарети рук є не поодиноким експериментом, а частиною великої історії про те, як людство почало виражати свою сутність через візуальні образи задовго до появи перших цивілізацій.
