Вчені виявили нову, безпрецедентну геофізичну аномалію глибоко під Бермудськими островами, що кидає виклик звичним уявленням про океанічну кору і може пояснити одну з найтриваліших загадок Північної Атлантики. Загадковість Бермудського трикутника, значною мірою перебільшена, відходить на другий план перед справжньою науковою таємницею. Дослідники, використовуючи записи сейсмічної станції на архіпелазі та аналізуючи віддалені сильні землетруси, виявили шар гірських порід завтовшки 20 кілометрів під океанічною корою, чого ніколи не спостерігалося в жодному іншому подібному шарі у світі. Провідний автор дослідження Вільям Фрейзер, сейсмолог з Carnegie Science, пояснив, що зазвичай під океанічною корою одразу очікується мантія, але під Бермудами виявлено додатковий шар, що лежить у межах тектонічної плити, пише T4.
Ця гігантська “структура” може бути ключем до розуміння Бермудської хвилі — аномального підняття океанічного дна на 500 метрів. Класичні острівні ланцюги, як Гаваї, утворюються гарячими точками мантії, і їхні хвилі зазвичай спадають, коли кора віддаляється від гарячої точки. Однак, Бермудські острови, попри 31 мільйон років вулканічної бездіяльності, зберігають свою високу топографію. Відкриття свідчить про те, що під час останнього виверження, ймовірно, мантійна порода була впорскнута в земну кору, де вона застигла, створивши своєрідний «пліт», який підтримує високе положення океанічного дна.
Додаткові дослідження, проведені геологинею Сарою Мацца зі Сміт-коледжу, поглиблюють унікальність цього явища. Вона виявила, що лавові утворення Бермуд мають низький вміст мінералу кремнезему, що вказує на походження з породи з високим вмістом вуглецю. Аналіз ізотопів цинку показав, що цей вуглець походить із глибин мантії, куди він, імовірно, потрапив, коли мільйони років тому утворився суперконтинент Пангея. Ця різниця в складі відрізняє Бермудські острови від тих, що утворилися в результаті гарячих точок у Тихому чи Індійському океанах, і може бути пов’язана з тим, що Атлантика є відносно молодим океаном.
Фрейзер та співавтор Джеффрі Парк, професор Єльського університету, використовували сейсмічні дані, щоб отримати зображення Землі на глибині близько 50 кілометрів, виявивши, що цей надзвичайно товстий шар є менш щільним, ніж навколишні породи. Розуміння такого «екстремального» місця, як Бермудські острови, є життєво важливим для геології, оскільки воно дає вченим уявлення про те, які процеси на Землі є нормальними, а які – більш винятковими. Наразі Фрейзер досліджує інші острови у світі, щоб з’ясувати, чи справді Бермуди є абсолютно унікальною геологічною аномалією.
Читайте також: Вчена назвала фрукт, вживання якого дає більшу дозу радіації, ніж рік життя на атомній електростанції
