Чума — одна з найвідоміших хвороб в історії людства. Вона залишила глибокий слід у пам’яті поколінь, у мистецтві, літературі та навіть у нашій ДНК. Протягом століть учені намагалися зрозуміти, як саме збуднику чуми — бактерії Yersinia pestis — вдавалося залишатися активною та поширеною протягом тисячоліть. І тепер, завдяки сучасним дослідженням, вдалося виявити одну з відповідей: у всьому може бути винен один-єдиний ген, пише T4.
Міжнародна команда дослідників проаналізувала сотні зразків ДНК Y. pestis, зібраних як із сучасних випадків інфікування, так і зі зразків, датованих першими великими пандеміями. Їхня увага зосередилася на гені під назвою pla, який відповідає за здатність бактерії пересуватися в тілі хазяїна й уникати захисних механізмів імунної системи.
Як з’ясувалося, у різних штамів бактерії кількість копій цього гена була різною. Ті штами, що мали менше копій pla, викликали м’якший перебіг захворювання, але зате хвороба тривала довше. Це відкриття дозволяє припустити, що збудник з часом пристосовувався до змін у середовищі, обираючи тактику більш повільного, але довшого існування в тілі хазяїна. Таким чином, бактерія отримувала більше шансів на поширення, адже її носій залишався активним значно довше.
Це не просто теоретичне припущення. Вивчення стародавніх зразків показало, що з часом під час історичних пандемій кількість копій гена pla в геномі Y. pestis поступово зменшувалася. У сучасних зразках вчені також знайшли кілька штамів, які демонструють подібну тенденцію. Такі зміни можуть бути частиною природного відбору, коли менш агресивні форми інфекцій мають більше шансів на тривале поширення.
Дослідники припускають, що це могло стати відповіддю на зменшення кількості основних носіїв хвороби — щурів, чисельність яких стрімко зменшувалася під час великих спалахів. Бактерія змінювала свою стратегію, щоб вижити в нових умовах.
Науковці підкреслюють, що чума була й залишається хворобою гризунів, а люди часто заражалися випадково — через укуси бліх, які перескакували з інфікованих тварин. Таким чином, еволюційна мета бактерії — не завдати шкоди людині, а забезпечити своє довготривале існування.
Сьогодні чума, на щастя, піддається лікуванню антибіотиками. Однак вчені продовжують уважно стежити за мутаціями збудника, зокрема за його здатністю опиратися лікам. У Великій Британії вже навіть розробляється вакцина проти бубонної чуми на випадок, якщо збудник знову почне активніше поширюватися. Це не означає, що слід боятися, але наука не стоїть на місці й завжди прагне бути на крок попереду.
Історія чумної бактерії — це нагадування про те, як багато ми можемо дізнатися, вивчаючи генетику, й водночас приклад того, як навіть одна-єдина зміна в гені може вплинути на хід історії.
