Вчені вже багато років сперечаються, як міг виглядати Великий Сфінкс у Гізі до обробки єгиптянами — і чи вони задали форму самі, чи основу їм надала природа. Команда американських фізиків провела низку експериментів, щоб це з’ясувати, і розповіла про результати в новій статті в журналі Physical Review Fluids.
Теорія полягала в тому, що величезну скульптуру не створили з нуля, вирубуючи фігуру лева у камені. Натомість протягом тисячоліть швидкі потоки вітру з піском обтесували брилу вапняку — а єгиптяни лише помітили у формі схожість із левом і доопрацювали деталі.
Авторам потрібно було довести, що отримати схожу форму можна за допомогою вітру. Зрозуміло, вони не мали змоги стежити за шматком вапняку 4500 років, тому вони використовували матеріали, які дозволяли отримати результат значно швидше.
Замість вапна взяли шматки глини, всередину яких помістили більш твердий і менш схильний до ерозії матеріал — імітуючи різницю в щільності матеріалу самого Великого Сфінкса. Потім цю глину омили швидким потоком води – симулюючи сотні років впливу сильного вітру.
Така симуляція дозволила досягти схожої на Сфінкса форми: шматок щільнішого матеріалу, з якого зійшла м’якша глина, став головою, а обтесаний матеріал нижче – “шиєю” і “лапами”.
Теорію про те, що саме так могла з’явитися основна форма Великого Сфінкса, побічно підтверджує існування ярдангів у єгипетській Білій пустелі — це химерні скульптури з вапняку, утворені ерозією. Нерівні виступи, кути і вигини текстури з’явилися в результаті різниці в силі, напрямі та частоті поривів вітру, які обтесували їх протягом тисячоліть. На форму вплинув і склад каміння: м’які частини породи зруйнувалися швидше, залишаючи більш тверді частини довільної форми, які потім допрацьовував вітер.
Вченим про ці ярданги відомо вже давно, але публіці вони не такі цікаві — адже стародавні єгиптяни свого часу не перетворили їх на монументальні витвори мистецтва.
Раніше ми писали, що в єгипетській гробниці виявили магічні заклинання та тексти про змій.