Місце, що десятиліттями збуджує уяву віруючих і археологів, знову у центрі уваги. Дослідники з компанії Noah’s Ark Scans анонсували плани щодо розкопок геологічної формації Дурупіна́р у східній Туреччині, яка має форму величезного човна довжиною понад 160 метрів. Багато хто вважає, що це і є легендарний Ковчег Ноя, описаний у Біблії, пише T4.
Формація розташована за 30 км на південь від гори Арарат, яка, згідно з біблійним текстом, була місцем, де ковчег зупинився після великого потопу. Уперше цей об’єкт виявили у 1948 році після дощів і землетрусу. Відтоді формація викликає неабияку зацікавленість серед дослідників, релігійних активістів та туристів.
Наукова команда планує не лише розкопки, а й неінвазивні методи дослідження: радарне сканування, аналіз ґрунту на органічні залишки та інші форми моніторингу. Перші результати вже є: 22 проби ґрунту з «човноподібної» частини показали знижений pH, вищу органіку та калій — ознаки, що свідчать про можливу наявність гниючої деревини. Додатково спостерігалося, що трава на цій ділянці восени жовтіє сильніше — можливо, через наявність штучної конструкції під поверхнею.
Інші дослідження показали прямокутні структури на глибині понад 6 метрів, що можуть бути ознаками внутрішніх перегородок корабля. Також у 2023 році вчені представили нові дані: виявлені морські відкладення, сліди молюсків та глинисті матеріали, які свідчать про те, що ця територія була під водою приблизно 3500–5000 років тому — саме в той період, який багато хто пов’язує з біблійним потопом.
Вимірювання також додають аргументів: згідно з біблійним описом, довжина ковчега становила 300 ліктів. Якщо взяти за основу єгипетський лікоть (52,4 см), то загальна довжина сягала б 157 метрів — майже як у формації Дурупінар (близько 168 м).
Попри відсутність прямого доказу, що це саме легендарний ковчег, нові дані привертають увагу до теми з новою силою. Вчені наголошують, що попереду ще багато років досліджень, і перш ніж починати масштабні розкопки, потрібно створити план збереження об’єкта.
Питання, чи існував Ковчег Ноя насправді, все ще залишається відкритим. Але те, що одна людина понад 5000 років тому могла викинути уламки дерева — і вони дожили до наших днів, — уже само по собі свідчить про силу часу, природи та, можливо, людської історії, захованої в землі.
