Шістдесят тисяч років тому ранні люди на півдні Африки вже використовували складні біохімічні інструменти для ефективнішого полювання. Хімічні сліди, нещодавно знайдені на стародавніх кварцових наконечниках стріл, стали найдавнішим прямим доказом використання отруєної зброї в історії людства, відсуваючи появу складних мисливських стратегій глибоко в епоху пізнього плейстоцену, пише T4.
Хімічний аналіз та «отруйна цибулина»
Дослідники зі Стокгольмського університету та Університету Йоганнесбурга проаналізували 10 кварцових мікролітів, викопаних із 60 000-річного шару у скельному укритті Умхлатузана, що в провінції Квазулу-Натал. За допомогою методу газохроматографічно-мас-спектрометричного дослідження на каменях було виявлено два токсичні алкалоїди: буфанідрин та епібуфанізин. Відповідно до результатів дослідження, опублікованих у журналі Science Advances, ці сполуки характерні для рослин родини Amaryllidaceae, що ростуть у південній частині Африки.
Найімовірнішим джерелом цієї отрути вчені називають рослину Boophone disticha, яка сьогодні широко відома під назвами гіфбол або «отруйна цибулина». Присутність буфанідрину одразу на п’яти з десяти протестованих мікролітів беззаперечно підтверджує, що токсин наносився на зброю навмисно, а не потрапив туди внаслідок випадкового забруднення. Крім того, на кам’яних шматочках виявлено мікроскопічні сліди від ударів та специфічні мікросмуги, які вказують на те, що ці мікроліти кріпилися збоку як наконечники стріл.
Переписування археологічної історії
До цього революційного відкриття найдавніші підтверджені докази використання отруєних стріл датувалися лише серединою голоцену. Токсичні залишки знаходили на єгипетських кістяних наконечниках віком від 4431 до 4000 років до нашої ери, а також на південноафриканських зразках, яким близько 6700 років. Хоча раніше археологи знаходили 24 000-річний «аплікатор для отрути» в печері Бордер, жодна попередня знахідка не надавала прямого хімічного підтвердження наявності отруєних наконечників зброї з епохи плейстоцену.
«Це найдавніший прямий доказ того, що люди використовували отруту для стріл», — наголошує професор Марліз Ломбард з Йоганнесбурзького університету. «Це показує, що наші предки на півдні Африки не лише винайшли лук і стріли набагато раніше, ніж вважалося раніше, але й зрозуміли, як використовувати природну хімію для підвищення ефективності полювання».
Стабільність токсинів та передача знань
Хімічні сполуки змогли зберегтися в землі протягом десятків тисяч років завдяки структурній жорсткості буфанідрину та його низькій розчинності у воді. Лабораторні тести підтвердили абсолютний збіг знайдених речовин з ексудатом сучасної цибулини Boophone disticha. Цікаво, що ті ж самі алкалоїди вчені виявили на історичних 250-річних отруєних стрілах, які зберігаються у шведських музеях. Етноісторичні записи свідчать, що ці стріли були зібрані між 1772 і 1774 роками шведським натуралістом Карлом Петером Тунбергом, і використовувалися місцевими мисливцями для полювання на спрингбоків за допомогою цибулин Boophone disticha.
Використання отрути є надзвичайно складним процесом, що вимагає глибоких знань про властивості рослин, методи екстракції та правильне дозування. Професор Андерс Хьогберг з Університету Ліннея зазначає, що така практика потребує терпіння та розуміння причинно-наслідкових зв’язків, що є яскравою ознакою передового мислення ранніх людей. Стародавні мисливці не знали формальної хімії, проте їхні навички дозволили створити надзвичайно складну мисливську систему, експериментуючи з біохімічними інструментами задовго до появи писемності.
Читайте також: Вчені припускають, що життя на Землі могло бути занесено “інопланетянами”
