Сучасна геофізика та палеонтологія відкривають дивовижні факти про динаміку нашої планети, які кардинально змінюють уявлення про стабільність космічних процесів. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Nature Geoscience, у далекому минулому Земля пережила тривалий період, коли звичний процес уповільнення її обертання майже повністю зупинився. Науковці встановили, що в середині протерозойської ери, приблизно від 2 до 1 мільярда років тому, тривалість земної доби стабілізувалася на рівні близько 19 годин. Цей феномен став можливим завдяки унікальному балансу між гравітаційними та атмосферними силами, які діяли на планету в той час, пише T4.
За звичайних умов обертання Землі поступово сповільнюється через припливну взаємодію з Місяцем, який поступово віддаляється від нашої планети, забираючи частину її обертальної енергії. Проте в докембрії цей ефект був нейтралізований сонячним впливом. Сонячне нагрівання земної атмосфери спричиняло так звані атмосферні припливи — теплові хвилі, які за певних умов входили в резонанс із власними коливаннями планети. Цей резонанс створював обертальний момент, який діяв у протилежному до місячного гальмування напрямку, фактично прискорюючи Землю. Таке протистояння двох небесних тіл призвело до виникнення тривалого стабільного “плато”, протягом якого доба не подовжувалася протягом мільярда років.
Для підтвердження цієї гіпотези вчені використали передові методи циклостратиграфії, проаналізувавши 22 незалежні оцінки тривалості дня, отримані з припливних відкладень, ритмічних геологічних структур та строматолітів — викопних решток життєдіяльності ціанобактерій. Статистичний аналіз цих стародавніх осадових порід чітко вказав на період незмінної швидкості обертання. Цікаво, що ця геофізична стагнація ідеально збігається з епохою, яку палеонтологи називають “нудним мільярдом”. Це був час відносної стабільності клімату та надзвичайно повільних темпів біологічної еволюції, що підкреслює глибокий зв’язок між космологічними параметрами планети та розвитком життя.
Дослідники припускають, що тривалість дня безпосередньо впливала на біохімічні процеси в атмосфері. Стабілізація доби на рівні 19 годин припала на проміжок між двома глобальними стрибками рівня кисню. Зміни в концентрації озону та кисню впливали на те, як атмосфера поглинала сонячне тепло, що підтримувало необхідний для стабільності резонанс. Тільки після того, як цей баланс було порушено і доба знову почала подовжуватися, умови стали сприятливими для інтенсивнішого фотосинтезу. Довші періоди сонячного світла забезпечили зростання рівня кисню, що зрештою стало необхідним каталізатором для появи складних форм життя та завершення тривалої епохи біологічного спокою.
Читайте також: Вчені показали тварину, яку люди довели до вимирання лише через 27 років після відкриття
Підписуйся на наш Telegram-канал