В африканській савані панує складна ієрархія страху, на вершині якої, здавалося б, міцно закріпився лев. З їхніми потужними м’язами, нищівними іклами та, що найважливіше, інтелектом для ведення колективного полювання, Panthera leo є, за словами біолога-природоохоронця Майкла Клінчі, “найбільшими наземними хижаками на планеті, що полюють у групах, і тому мають бути найстрашнішими”. Ця логіка домінувала в нашому розумінні екології савани протягом десятиліть. Проте, як показує революційне дослідження, що проаналізувало понад 10 000 записів поведінки дикої природи, існує інший хижак, чия присутність викликає значно глибший, екзистенційний жах, пише T4.
Дев’яносто п’ять відсотків видів савани реагували з набагато більшим жахом на звук цієї істоти, яка технічно навіть не є верховним хижаком у класичному розумінні. Цей суперхижак — людина. Ми, за висловом вчених, стали “монстрами, що ховається під ліжками інших ссавців”.
Щоб кількісно виміряти цей “ландшафт страху”, еколог Ліана Занетт та її колеги провели масштабний експеримент у Національному парку Великого Крюгера в Південній Африці — заповіднику, що є домом для найбільшої у світі популяції левів. Дослідники встановили приховані камери та динаміки біля водопоїв і відтворювали серію звуків. Вони транслювали звуки левів, але не агресивне ревіння, а “розмовне” гарчання, щоб його можна було безпосередньо порівняти зі звуками спокійних людських розмов місцевими мовами. Також для контролю використовувалися звуки людського полювання, зокрема гавкіт собак та постріли.
Результати виявилися приголомшливими. Дев’ятнадцять видів ссавців — включаючи жирафів, зебр, носорогів, слонів і навіть таких хижаків, як леопарди та гієни — вдвічі частіше кидали життєво важливі водопої, зачувши лише звук людського голосу, порівняно зі звуками левів. Цікаво, що самі по собі людські розмови викликали значно сильнішу реакцію втечі, ніж звуки полювання, що свідчить про те, що дика природа розпізнає людей як справжню, безпосередню небезпеку, а не лише їхні знаряддя.
“Страх перед людьми є глибоко вкоріненим і поширеним”, — підсумовує Клінчі, спростовуючи поширену думку, що тварини можуть звикнути до людей, якщо на них активно не полювати. Цей хронічний страх має каскадні наслідки для всієї екосистеми. Як показали попередні дослідження команди, постійний стрес і необхідність уникати життєво важливих ресурсів через страх перед людьми можуть призвести до скорочення популяцій тварин протягом поколінь.
Занетт зазначає, що сама наша присутність на ландшафті є достатнім сигналом небезпеки. Тварини бояться людей “до смерті”, набагато більше, ніж будь-якого іншого хижака, що є справжнім свідченням нашого колосального впливу на навколишнє середовище. Проте, це похмуре відкриття несе в собі і проблиск надії: біологи-природоохоронці тепер розглядають можливість використання цього страху як інструменту збереження. Відтворюючи записи людських розмов у відомих гарячих точках браконьєрства, вони сподіваються створити невидимий бар’єр страху, щоб безпечно утримувати види, що знаходяться під загрозою, як-от південний білий носоріг, подалі від небезпеки.
Читайте також: У Франції впіймали гігантську золоту рибку, викинуту з акваріума у відкриту водойму
Підписуйся на наш Telegram-канал