Історія дослідження Антарктиди нерозривно пов’язана з образом їздового собаки, проте сьогодні цей континент офіційно залишається зоною, вільною від відбитків лап. Собаки вперше ступили на антарктичний лід у 1899 році у складі експедиції норвежця Карстена Борхгревінка, ставши незамінними супутниками людей під час перших екстремальних зимівель. Протягом так званої «Героїчної ери» вони відігравали критичну роль у спробах підкорення Південного полюса експедиціями Роберта Скотта та Дугласа Моусона. Однак у ті часи роль тварин була неоднозначною: вони не лише тягнули важкі сани, а й у критичних ситуаціях ставали єдиним джерелом їжі для виснажених дослідників. Драматичний досвід Моусона, який був змушений вживати м’ясо своїх хаскі після втрати припасів, став похмурим нагадуванням про суворість континенту. Ба більше, вживання собачої печінки призвело до загибелі його колеги Ксав’є Мерца через гіпервітаміноз А, що підкреслило біологічну небезпеку такої дієти, пише T4.
Протягом більшої частини XX століття собаки продовжували служити на наукових станціях, забезпечуючи логістику та підтримуючи моральний дух полярників у тривалих автономних подорожах. Проте з розвитком технологій снігоходи та інші механічні засоби пересування почали поступово витісняти тваринну тягу. Остаточна доля перебування собак на материку була визначена Протоколом про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику. Міжнародна спільнота дійшла висновку, що перебування немісцевих видів на континенті суперечить принципам збереження унікальної екосистеми. У 1964 році було введено загальну заборону на ввезення чужорідної флори та фауни, але для собак зробили виняток, який діяв ще три десятиліття. Ситуація змінилася лише на початку 90-х років, коли наукова необхідність у хаскі була офіційно визнана нульовою.
Головним науковим аргументом на користь примусового виселення собак став ризик біологічного забруднення. Вчені висловили занепокоєння, що вірус чуми собак — небезпечний морбілівірус — може передатися місцевим популяціям тюленів, для яких він є смертельним. Подібні інфекції в минулому вже призводили до масової загибелі морських ссавців у інших регіонах світу. Крім того, існував ризик прямого впливу на місцеву дику природу: собаки могли полювати на пінгвінів або турбувати їхні гніздів’я. Враховуючи ці загрози, останні собаки залишили Антарктиду в лютому 1994 року. Ця подія поставила крапку в майже столітній епосі експлуатації тварин на льодовому континенті, залишивши його територію виключно для наукових приладів та дикої природи, вільної від антропогенного біологічного втручання.
Читайте за темою: Вчені назвали єдину тварину, яка здатна вижити в найсуворіших умовах Антарктиди
Підписуйся на наш Telegram-канал