Катаклізм планетарного масштабу, що розгорнувся близько 66 мільйонів років тому під час весняного сезону в Північній півкулі, назавжди змінив хід біологічної історії Землі. Астероїд завширшки 9,6 км, врізавшись у територію сучасного півострова Юкатан, спричинив ланцюгову реакцію екоогічних катастроф, внаслідок яких зникло 75 відсотків видів живих істот, обірвавши майже всі еволюційні лінії динозаврів, окрім птахів. Удар був нищівним, а його наслідки — миттєвими й апокаліптичними, проте тривалий час у палеонтологічних колах точилися запеклі дискусії щодо стану динозаврової фауни безпосередньо напередодні цієї події. Головне питання полягало в тому, чи перебували гігантські рептилії у стані поступового, природного занепаду ще до падіння небесного тіла, чи, навпаки, переживали період розквіту, який був брутально перерваний космічним втручанням, пише T4.
Довгий час левова частка інформації про долю непташиних динозаврів базувалася на вивченні скам’янілостей із західної частини Північної Америки, зокрема відомих формацій Хелл-Крік та Форт-Юніон у Монтані, Дакоті та Вайомінгу. Ці скельні виходи зберегли детальні «знімки» екосистем, де домінували такі відомі види, як тиранозавр, трицератопс та анкілозавр. Однак нове дослідження, результати якого були опубліковані в журналі Science, переносить фокус уваги на південь, у басейн Сан-Хуан у штаті Нью-Мексико, малюючи зовсім іншу, яскраву картину біорізноманіття.
Дослідники звернули увагу на шари гірських порід, відомі геологам як член Наашойбіто (Naashoibito member). Протягом понад десяти років команда під керівництвом палеоботаніка Ендрю Флінна проводила кропіткі польові роботи, збираючи зразки для геохронологічного датування. Раніше вважалося, що вік цих порід становить близько 70 мільйонів років, що відділяло знайдені там рештки від моменту катастрофи на цілу епоху. Проте застосування новітніх методів аналізу крихітних кристалів усередині осадових порід дозволило переглянути датування, звузивши часові рамки до 66,4–66 мільйонів років. Це фундаментальне відкриття свідчить про те, що динозаври Нью-Мексико жили й процвітали протягом останніх 340 000 років крейдяного періоду, фактично будучи свідками останніх днів мезозойської ери.
У тінистих низовинах стародавнього Нью-Мексико панувала унікальна фауна, відмінна від тієї, що населяла північні регіони. Серед велетнів, які домінували в цьому ландшафті, виділявся колосальний травоїдний аламозавр із довгою шиєю, розміри якого можна порівняти з реактивним літаком. Стівен Брусатт, палеонтолог з Единбурзького університету та співавтор дослідження, яскраво описує цю картину, зазначаючи, що в одну мить землю стрясали кроки цих гігантів, а вже в наступну — планета здригнулася від енергії, вивільненої астероїдом. Окрім аламозаврів, південні екосистеми населяли лопатодзьобі крітозаври, трирогі торозаври та броньовані гліптодонтопельти.
Це відкриття підтверджує гіпотезу про те, що динозаври Північної Америки не зникали поступово, а залишалися чисельними та різноманітними аж до моменту катастрофи. Більше того, воно демонструє складну структуру фауни того часу: різні спільноти динозаврів еволюціонували паралельно в ізольованих басейнах континенту. Динозаври Нью-Мексико знаходилися географічно ближче до епіцентру вибуху в Чіксулубі, ніж їхні родичі з Монтани, але й ті, й інші зустріли свій кінець на піку розвитку, не підозрюючи про неминучу загибель, що наближалася з космосу. Нові дані остаточно розвіюють міф про «втомлену» групу тварин, готових до вимирання, показуючи натомість динамічний світ, повний життя, який був знищений миттєво і безповоротно.
Читайте також: Вчені показали змію, яка не втратила ноги в процесі еволюції
Підписуйся на наш Telegram-канал