Вчені десятиліттями шукають місце, де мільйонами років править абсолютна темрява. Хоча погляд на нічне небо створює враження, що космос — це безкрайній простір темряви, виникає питання: чи є якісь області темнішими за інші? Пошук найтемнішого місця в Сонячній системі чи навіть у Всесвіті є напрочуд складним завданням, і відповідь не є простою, пише T4.
Справжня, глибока темрява виявляється рідкісним феноменом, який важко точно визначити. Марк Постман, астроном з Наукового інституту космічного телескопа, пояснює, що космос насправді наповнений пилом, який ефективно розсіює світло, змушуючи простір світитися далеко за межами видимих зірок. Це створює фонове світіння, яке пронизує Всесвіт, колір якого насправді ближчий до «космічного лате», ніж до вугільно-чорного.
Більше того, саме поняття темряви залежить від визначення. Андреас Буркерт, теоретичний астрофізик з Мюнхенського університету, наголошує, що хоча спектр видимого світла освітлює одні ділянки, інші довжини хвиль електромагнітного спектру, як-от гамма-промені та ультрафіолетове світло, торкаються майже всього. Якщо розглядати повний спектр, космос виявляється досить світним. Проте, якщо зосередитись лише на видимому світлі, науковці ідентифікували кілька надзвичайно темних локацій, де темрява панує завдяки різним факторам.
Одним із таких факторів є низьке альбедо, тобто здатність об’єкта поглинати світло замість того, щоб його відбивати. Деякі об’єкти просто виглядають темними, бо майже не повертають світло, що на них потрапляє. Яскравим прикладом у нашій Сонячній системі є ядро комети Борреллі (19P/Borrelly). Згідно зі знімками, зробленими у 2001 році, цей 8-кілометровий об’єкт з пилу та льоду відбиває менше 3% сонячного світла.
Ще темнішою є екзопланета TrES-2 b, яка відбиває менше 1% світла, ймовірно, через наявність парів натрію та оксиду титану в її атмосфері, що поглинають світло. Навіть чорні діри, які, здавалося б, є ідеальними кандидатами через захоплення світла за горизонтом подій, не є синонімом темряви для спостерігача, що туди потрапляє; Буркерт зауважує, що при перетині горизонту подій всередині насправді надзвичайно яскраво, оскільки світло хоч і захоплене, але воно там є.
Інший тип темряви, який найбільше відповідає опису місця, де вона править мільйони років, існує там, де світло фізично заблоковане. Як зазначає Постман, деякі кратери на полюсах нашого Місяця ніколи не бачать сонячного світла. Вони перебувають у «постійній тіні», що робить їх одними з найчорніших і найхолодніших куточків Сонячної системи. Подібні затінені регіони існують і на Плутоні, де темрява посилюється величезною відстанню від Сонця.
Світло також можуть блокувати щільні пилові хмари, відомі як молекулярні ядра або глобули Бока. Андреас Буркерт, який вивчав глобулу Barnard 68, що знаходиться приблизно за 500 світлових років від Землі, описує їх як «діри в небі». Ці утворення, що складаються з молекулярного водню, оксидів вуглецю та силікатного пилу, настільки щільні, що блокують майже все видиме світло від зірок, що знаходяться за ними, змушуючи їх зникати з поля зору.
Зрештою, темрява може бути просто результатом величезної відстані від будь-якого джерела світла. Дослідження, проведені апаратом NASA «Нові горизонти» у далеких куточках нашої системи, задокументували ці порожнечі. За словами Постмана, співавтора дослідження, опублікованого в The Astrophysical Journal, небо там в середньому в 10 разів темніше, ніж поблизу Землі. Однак навіть у цих віддалених регіонах все ще присутнє залишкове світло від загального фонового світіння космосу, що вкотре доводить: знайти місце, де панує абсолютна темрява, залишається майже неможливою науковою місією.
Читайте також: Вчені показали космічний обʼєкт, який слідкує за Землею понад 60 років
Підписуйся на наш Telegram-канал