Коли ми уявляємо собі величні гори, першою на думку спадає Гора Еверест – символ неперевершеної висоти нашої планети. Проте, у масштабах Сонячної системи, Еверест, що сягає 8849 метрів, виглядає немов крихітний пагорб поряд із справжніми гігантами. Дві найвищі гірські споруди, які обертаються навколо Сонця, підносяться на понад 20 000 метрів. Друга за висотою вершина знаходиться не на планеті, а на Япеті, одному з численних супутників Сатурна. Цей супутник, припливно замкнений, вражає разючою різницею між своїми півкулями: одна сторона набагато темніша за іншу, пише T4.
На думку NASA, “другою за величиною особливістю Япета є його «екваторіальний хребет» – ланцюг гір заввишки 10 км, що оперізують екватор Місяця”. На антисатурновій стороні Япета хребет ніби розпадається, утворюючи чіткі, частково яскраві гори, неофіційно названі “горами Вояджера” на честь космічних апаратів, що вперше їх дослідили. Існують дві основні теорії щодо утворення цього хребта: одні вчені вважають, що він сформувався раніше, коли Япет обертався значно швидше, ніж сьогодні; інші припускають, що хребет складається з матеріалу, що залишився після колапсу кільця.
Однак, навіть 20-кілометровий хребет Япета блякне перед справжнім королем вершин Сонячної системи – горою Олімп на Марсі. Цей гігантський щитовий вулкан, що утворився внаслідок мільйонів років повторюваних потоків базальтової та/або андезитової лави, підноситься на неймовірні 40 кілометрів від основи до вершини. Його основа охоплює площу, порівнянну з розмірами Аризони, а середній нахил становить лише близько 5 відсотків, що робить його схили настільки пологими, що “прогулянка його схилом навряд чи викличе особливе відчуття висоти”, як пояснює NASA. Проте, маючи висоту, що більш ніж у два з половиною рази перевищує Еверест, гора Олімп є безперечним рекордсменом. На такій висоті легко помітити викривлення Марса, оскільки гора піднімається настільки високо над середньою поверхнею, що “фактично залишає позаду майже 5 відсотків марсіанської атмосфери”.
Значна частина рівнин, що оточують вулкан, вкрита ребристим та жолобчастим “ореолом”, походження якого залишається предметом суперечок, але може бути пов’язане зі сповзанням гравітаційних сил зі схилів прадавнього вулкана. Вершинна кальдера – центральна западина – має майже 3 км завглибшки та 25 км завширшки, і, ймовірно, утворилася внаслідок повторюваного обвалу після дренування магми в результаті вивержень.
Цікаво, що цей колосальний вулкан може бути активним і навіть знову вивергатися в майбутньому. Нещодавно сейсмометри на Марсі виявили активність у цьому регіоні, а геологічні дані свідчать про те, що вулкан був активним і в недавньому геологічному минулому. Льодовикові відкладення біля основи уступу гори Олімп свідчать про повторювані фази активності ще близько чотирьох мільйонів років тому. Навіть зараз, водяний лід, захищений ізоляційним шаром пилу, може бути присутнім на великих висотах на горі Олімп. Через потенційну наявність води та джерела тепла, гору Олімп було запропоновано як одне з найперспективніших місць для пошуку потенційного позаземного життя, що може процвітати на найбільшому вулкані Сонячної системи.
Раніше ми повідомляли, що в пустелі Сахара виявили розбиту «літаючу тарілку».
Підписуйся на наш Telegram-канал