Фламінго — не просто фільтратори, що пасивно проціджують воду. Нове дослідження показало: ці птахи — активні мисливці, які створюють у воді складні гідродинамічні потоки, щоб підганяти їжу просто до свого дзьоба. Вони не переслідують свою здобич, а примушують її саму плисти до них, пише T4.
Все почалося зі спостережень доктора Віктора Ортеги Хіменеса з Каліфорнійського університету в Берклі, якого зацікавила поведінка фламінго у зоопарку Атланти. Під час годування було видно лише невеликі хвилі на поверхні води, але дослідник підозрював, що під водою відбувається щось складніше. За допомогою підводних камер, лазерного підсвічування та моделювання він разом з колегами відкрив захопливу картину.
Команда дослідників провела низку експериментів у чотирьох університетах, використовуючи 3D-друковані моделі дзьобів і лап фламінго, щоб дослідити, як форма і рух цих частин тіла впливають на потік води. Виявилося, що фламінго використовують синхронну роботу лап, шиї, дзьоба й навіть язика для створення водяних вихорів — міні-торнадо, які концентрують дрібну здобич у напрямку дзьоба.
Процес починається з руху перетинчастих лап. Птахи розгортають їх при натисканні вниз і складають при підйомі. Така динаміка створює осадові вихори, багаті на поживні частинки — від артемій до личинок комах. М’які та гнучкі перетинки запобігають ефекту всмоктування в мул (на відміну від взуття людини), дозволяючи фламінго піднімати ноги без опору.
Наступний етап — робота дзьоба. Його незвична L-подібна форма утворює ще один вихор, коли птах швидко підіймає дзьоб вертикально крізь воду. Найважливіше — це тремтіння нижньої частини дзьоба при нерухомому верхньому краю: така вібрація створює симетричні бокові вихори, які спрямовують здобич всередину.
У лабораторії, під час експериментів з 3D-друкованими моделями у водяному каналі, виявили, що ця техніка збільшує ефективність ловлі здобичі в сім разів.
«Ми спостерігали, як створюються симетричні вихори обабіч дзьоба, які захоплюють частинки й направляють їх усередину. Це — високоспеціалізований механізм», — зазначає Ортега Хіменес.
Фламінго справді є надзвичайно адаптованими тваринами до фільтраційного харчування. У процесі задіяні не лише голова й дзьоб, а й шия, лапи, язик, м’язи й численні поведінкові елементи.
Більш того, інші птахи, зокрема плавунці довгодзьобі, користуються сусідством із фламінго. Вони годуються поряд і споживають удвічі більше їжі завдяки вихорам, створеним фламінго.
Але це ще не кінець. Вчені продовжують дослідження язика птаха — він діє як поршень, прокачуючи воду, — і внутрішньої структури дзьоба, вкритого ламелами, подібними до китового вуса, які вловлюють мікроорганізми.
Дослідники також хочуть з’ясувати, чи використовують подібну гідродинаміку інші тварини. Наприклад, південні кити, хоч і зовні дуже відрізняються від фламінго, також полюють на планктон поблизу дна і можуть створювати подібні вихори.
Це дослідження відкриває нові горизонти не лише у зоології, а й у технічних сферах: методи фламінго можна застосувати для збирання мікропластику або інших частинок із води.
