Спочатку їхні пишні білі квіти прикрашали алеї та дороги, створюючи ідилічну картину весняного пробудження. Груші сорту Каллері, відомі також як груші Бредфорда, здавалися ідеальним декоративним деревом, яке протягом століття успішно прижилося в Сполучених Штатах. Їхнє походження сягає Східної Азії, а в Північній Америці вони вперше з’явилися на початку XX століття як засіб боротьби з фітофторозом груші звичайної. Американці швидко оцінили їхню естетичну привабливість, невибагливість у вирощуванні та стійкість до хвороб, охоче висаджуючи ці дерева для озеленення своїх міст та передмість. У середині 1960-х років навіть авторитетна газета “Нью-Йорк Таймс” відзначала їхню близькість до ідеального декоративного дерева, пише T4.
Проте, ейфорія тривала недовго. Виявилося, що селекційно виведені сорти груші Каллері, які колись вважалися безплідними, здатні до перехресного запилення при сусідстві різних сортів. Це призвело до утворення плодів з родючим насінням, яке птахи активно поширювали на значні території. В результаті, груша Каллері швидко перетворилася на агресивний інвазивний вид, що почав витісняти місцеві рослини, порушуючи природний баланс екосистем.
До екологічних проблем додалася ще одна неприємна особливість – різкий та відштовхуючий запах квітучих дерев. Весняне біле цвітіння, хоч і привабливе візуально, супроводжується інтенсивним ароматом, який важко назвати приємним. Цей сморід, що приваблює мух, часто описують як суміш запахів гнилої риби, блювоти, брудної роздягальні та навіть сперми. Крім того, з віком дерева груші Каллері виявили структурну слабкість: їхні гілки стають крихкими та схильними до обламування, особливо під час сильних вітрів та штормів, що становить додаткову небезпеку.
Наслідки поширення цього виду виявилися настільки серйозними, що Міністерство сільського господарства США внесло грушу Каллері до списку інвазивних або “шкідливих” видів щонайменше у п’яти штатах. У деяких штатах, таких як Огайо, Пенсільванія та Південна Кароліна, продаж, посадка та вирощування груші Каллері офіційно заборонені. Інші штати заохочують мешканців до її знищення, пропонуючи безкоштовні місцеві дерева в обмін на зрубані груші Каллері. У Північній Кароліні навіть діє спеціальна програма “Bradford Pear Bounty”, спрямована на викорінення цього інвазивного виду.
Історія злету та падіння груші Каллері стала повчальним прикладом того, як навіть благі наміри щодо покращення довкілля можуть мати непередбачувані та негативні наслідки. Те, що колись здавалося перспективним рішенням для сільського господарства та швидким способом озеленення, перетворилося на серйозну екологічну проблему. Ця дуже смердюча рослина, немов ботанічна скринька Пандори, нагадує про важливість далекоглядного підходу та ретельного оцінювання потенційних наслідків будь-якого втручання в складні механізми природи.
Читайте також: У дику природу повернули хижака, якого винищили 250 років тому: чим закінчився експеримент
