Запах смерті — це не просто метафора чи моторошний вислів із фільмів жахів, а цілком реальний та науково пояснюваний феномен. Як і екзотична трупна квітка з лісів Індонезії, що приваблює комах смородом гниючої риби та старих шкарпеток, людське тіло після смерті вивільняє власний характерний “букет”. Цей запах є складною хімічною симфонією, що сигналізує про завершення життєвого циклу. В основі цього процесу лежать дві сполуки з напрочуд похмурими, але точними назвами: кадаверин та путресцин. Вони утворюються внаслідок розпаду амінокислот у мертвих тканинах. Проте, ці речовини присутні в тілах багатьох тварин, тож довгий час залишалося загадкою, що саме робить запах людського розкладання унікальним, пише T4.
Прорив у цьому питанні стався у 2015 році завдяки масштабному дослідженню, в якому вчені протягом шести місяців аналізували леткі органічні сполуки, що виділялися під час розкладання решток шести людей та двадцяти шести тварин, серед яких були свині, кролі, птахи та жаби. Результати виявили, що справа не в одній конкретній речовині, а в унікальному “коктейлі” з 452 сполук. Дослідникам вдалося виокремити специфічну комбінацію з восьми сполук, яка відрізняла останки людини та свині (яку часто використовують як аналог людини в дослідженнях) від інших тварин. Більше того, вони змогли ідентифікувати п’ять специфічних ефірів — сполук, що містяться в жирах, — які були властиві саме людським решткам, що дозволило остаточно відокремити їхній запах від запаху свиней.
Цей потужний аромат є настільки виразним, що слугує життєво важливим сигналом у природі. Комахи, такі як мухи, здатні відчути його на великій відстані і навіть заглибитися на два метри під землю, щоб дістатися до тіла та відкласти яйця. Але падальники та комахи — не єдині, хто реагує на цей сигнал. Дослідження показали, що люди не лише здатні розпізнавати цей запах, але він має дивний підсвідомий вплив на нашу поведінку. Вчені виявили, що навіть короткочасний вплив путресцину, навіть коли людина не усвідомлює, що відчуває його, мобілізує реакцію на загрозу. Учасники експериментів демонстрували підвищену пильність, швидше намагалися втекти з потенційно небезпечної ситуації та проявляли більше захисної поведінки. Таким чином, запах смерті, ймовірно, діє як своєрідна прадавня система попередження, що сигналізує нашому мозку про потенційну небезпеку, чи то від хижаків, чи то від мікробного зараження. Хоч цей запах і є неприємним, він виконує важливу біологічну та еволюційну функцію.
Не пропустіть: Вчені показали одну з найрідкісніших великих кішок на Землі
