Протягом понад двох століть спостереження в різних культурах та епохах незмінно підтверджують один демографічний факт: жінки в середньому живуть довше за чоловіків. Цей феномен, що довго залишався предметом наукових дискусій та численних гіпотез, нарешті отримав комплексне пояснення завдяки масштабному міжнародному дослідженню. Вчені дійшли висновку, що причина криється не в одному факторі, а в складному поєднанні генетичної вразливості, еволюційних компромісів та стратегій виживання, глибоко вкорінених у біології ссавців, пише T4.
В основі цього явища лежить так звана «теорія гетерогаметної статі». У ссавців, включаючи людину, чоловіки є гетерогаметною статтю, оскільки їхній набір статевих хромосом складається з двох різних одиниць — однієї X та однієї Y. Жінки, навпаки, є гомогаметними, маючи дві однакові Х-хромосоми. Ця, на перший погляд, незначна відмінність створює для чоловіків фундаментальну біологічну невигоду. Наявність двох Х-хромосом забезпечує жінкам своєрідний генетичний “резерв”: якщо на одній з хромосом виникає шкідлива мутація, здорова копія гена на другій хромосомі може компенсувати її негативний вплив. У чоловіків такого “страхувального” механізму немає, що робить їх більш уразливими до широкого спектра генетичних розладів, які з часом накопичуються і сприяють скороченню тривалості життя.
Однак генетика є лише частиною відповіді. Важливу роль відіграють також еволюційні процеси, зокрема статевий добір. У тваринному світі самці багатьох видів змушені конкурувати за можливість розмноження, що призводить до розвитку енергетично затратних і ризикованих ознак: великого розміру тіла, яскравого забарвлення або “зброї”, такої як роги. Хоча ці характеристики підвищують репродуктивний успіх, вони досягаються ціною скорочення тривалості життя через виснаження ресурсів організму та підвищений ризик травм у поєдинках. Крім того, дослідження показало, що стать, яка більше інвестує у догляд за потомством — у ссавців це переважно самки — еволюціонувала таким чином, щоб жити довше, принаймні до моменту, коли їхні нащадки стануть самостійними.
Щоб перевірити ці гіпотези, дослідники проаналізували дані 528 видів ссавців та 648 видів птахів, що утримуються в зоопарках по всьому світу. Це дозволило значною мірою виключити вплив зовнішніх факторів, таких як хижаки, суворий клімат чи нестача їжі. Результати виявилися переконливими: навіть у захищених умовах зоопарку розрив у тривалості життя між статями зберігався, хоча іноді був менш вираженим. Це стало вагомим доказом того, що відмінності в довголітті є не стільки продуктом навколишнього середовища, скільки глибоко вкоріненою біологічною та еволюційною особливістю. Таким чином, триваліше життя жінок не є випадковістю, а закономірним наслідком генетичної стабільності та еволюційних стратегій, спрямованих на максимальну ефективність відтворення та виживання виду.
