У глибоких архівах французького абатства Клерво, що колись було осередком знань цистерціанських ченців, століттями зберігалися книги, чиї обкладинки вирізнялися незвичайною “волохатістю”. Довгий час залишалося загадкою, шкіра яких саме тварин слугувала захистом для стародавніх текстів, поки міжнародна команда дослідників не взялася за розкриття цієї таємниці. Абатство, засноване в XII столітті, було важливим центром переписування та зберігання рукописів, від богословських трактатів до історичних хронік та середньовічних бестіаріїв. До наших днів дійшло близько півтори тисячі книг з цієї багатої колекції, значна частина яких зберегла оригінальні палітурки, пише T4.
Книги тієї епохи значно відрізнялися від сучасних: пергаментні листи зшивалися та поміщалися між дерев’яними дошками, а для додаткового захисту деякі томи обтягувалися шкірою. Зазвичай використовували гладко вичинену шкіру телят, кіз або овець. Однак серед манускриптів Клерво виявили десятки екземплярів з обкладинками, вкритими густим волосяним покривом, що робило їх надзвичайно грубими та нетиповими для середньовічних палітурок.
Історики довгий час висували гіпотези про те, що “волохаті” обкладинки могли бути виготовлені зі шкур диких кабанів чи оленів. Проте, ретельне дослідження шістнадцяти таких книг міжнародною групою вчених під керівництвом біоархеолога Меттью Коллінза з Кембриджського університету принесло несподівані результати. З внутрішньої сторони обкладинок були обережно взяті мікроскопічні зразки шкіри для подальшого аналізу білків та давньої ДНК.
Результати аналізу шокували: матеріал не мав жодного стосунку до місцевих наземних тварин. Джерелом незвичайної шкіри виявилися тюлені різних видів: звичайні тюлені, гренландські тюлені та навіть морський заєць. Генетичний аналіз вказав на можливе походження цих тварин зі Скандинавії, Шотландії, Ісландії або Гренландії.
Виникає закономірне питання: як шкури морських ссавців опинилися в монастирі, розташованому далеко від морського узбережжя? Дослідники припускають, що тюлені цінувалися не лише за свою міцну та водонепроникну шкіру, яку використовували для виготовлення одягу та взуття, а й за м’ясо та жир. У деяких північних регіонах тюленячі шкури навіть використовувалися як засіб сплати церковних податків, а на узбережжях Ірландії та Скандинавії з них іноді виготовляли палітурки для книг, хоча в Західній та Центральній Європі така практика була рідкістю.
Судячи з усього, цистерціанські ченці Клерво особливо цінували тюленячі шкури, адже подібні “волохаті” палітурки були знайдені й в інших абатствах, заснованих вихованцями Клерво. Ймовірно, ченці використовували цей незвичайний матеріал для палітурки особливо важливих документів, таких як життєписи святих.
Чому ж саме тюленячі шкури припали до вподоби ченцям? Однією з можливих причин є колір хутра. Хоча сьогодні ці палітурки мають жовтувато-сірий або плямистий коричневий відтінок, спочатку вони могли бути білими – деякі види тюленів мають майже сніжно-біле хутро. Цей колір міг асоціюватися з чистотою та духовністю, співзвучною з одягом ченців. Крім того, самі тюлені могли здаватися середньовічним ченцям загадковими істотами. У бестіаріях того часу їх часто описували як “морських телят” з риб’ячим тілом та собачою головою, зображуючи як фантастичних створінь з потойбічними рисами. Результати цього унікального дослідження були опубліковані в журналі Royal Society Open Science, розкриваючи несподівану сторінку в історії середньовічного книговиробництва.
Раніше в архівах Ватикана виявили книгу, в якій вказано дату Судного дня.
