Дослідження стратегій виживання доісторичних громад під час останнього льодовикового максимуму відкриває вражаючі факти про адаптивність людського виду до екстремальних кліматичних умов. У період найсуворішої фази зледеніння, коли температура опускалася до критичних позначок, вибір будівельних матеріалів для захисту від негоди ставав питанням життя та смерті. Одним із найунікальніших прикладів такого архітектурного пристосування стали споруди, знайдені на знаменитій археологічній стоянці Межиріч у Черкаській області України. Тут стародавні мисливці-збирачі використовували як основний конструкційний елемент масивні кістки мамонтів, створюючи складні структури, що кидають виклик сучасному розумінню первісного будівництва. Чотири споруди, вперше розкопані в 1960-х роках, тривалий час були предметом наукових дискусій: їх ідентифікували як житла, поховання, ритуальні пам’ятки або навіть склади для зберігання кісток, пише T4.
Основною перешкодою у визначенні призначення цих об’єктів був радіовуглецевий аналіз самих кісток мамонта. Оскільки люди часто збирали рештки гігантських ссавців у природних «сміттєзвалищах», вік кісток варіювався від 19 000 до 12 000 років, що не давало чіткої дати зведення будівель. Щоб внести ясність, автори останніх досліджень, опублікованих у журналі Open Research Europe, застосували інноваційний підхід. Вони проаналізували рештки дрібних тварин, знайдених безпосередньо в «культурних шарах» біля найбільшої споруди. Оскільки ці тварини загинули саме в період перебування людей на ділянці, їхні рештки, знайдені поруч із кам’яними знаряддями та зброєю, стали точними хронологічними маркерами. Результати показали, що споруда була активно заселена в проміжку між 18 248 та 17 764 роками тому, що відповідає піку холодів льодовикового періоду.
Аналіз осадових порід виявив цікаву особливість: культурні шари виявилися надзвичайно тонкими, що вказує на короткочасність кожного періоду заселення. Вчені припускають, що будівлі з кісток мамонта не були постійними резиденціями, а слугували тимчасовими притулками для виживання. Ймовірно, групи мисливців поверталися до цих укріплених пунктів протягом кількох поколінь — загальний період експлуатації міг тривати до 429 років. Сліди обробки м’яса та виготовлення інструментів усередині споруд остаточно підтверджують їхню житлову функцію. Хоча точні методи утеплення таких будинків шкурами або іншими органічними матеріалами залишаються невідомими, сам факт будівництва з масивних кісток свідчить про глибоке розуміння тогочасною людиною теплоізоляційних властивостей великих біологічних структур. Ці короткострокові, але регулярні візити до «кістяних сховищ» демонструють складну логістику та стратегічне планування, які дозволили людству не просто витримати найпохмуріший період кліматичної історії, а й створити унікальну культуру виживання на межі льодовика.
Читайте також: Вчені шокували цифрами: скільки життів забере глобальне потепління в Європі до 2099 року
