Дослідження, проведене в University of Lisbon (Португалія), прогнозує, що зона субдукції, яка в даний час знаходиться під Гібралтарською протокою, буде розширюватися далі всередині Атлантичного океану та сприятиме формуванню атлантичної системи субдукції – атлантичного вогняного кільця, аналогічного вже існуючій структурі в Тихому океані.
Це відбудеться «незабаром» з геологічної точки зору – але не раніше, ніж приблизно через 20 мільйонів років, повідомляється на порталі Geology.
Океани здаються вічними протягом усього нашого життя, але вони існують недовго: вони народжуються, ростуть і одного разу закриваються. Цей процес, який займає кілька сотень мільйонів років, називається циклом Вільсона. Атлантика, наприклад, виникла, коли розпалася Пангея, близько 180 мільйонів років тому, і одного разу закриється. А Середземне море – це те, що залишилося від великого океану – Тетіса, який колись існував між Африкою та Євразією.
Щоб такий океан, як Атлантичний, перестав рости і почав закриватися, повинні сформуватися нові зони субдукції – місця, де одна тектонічна плита опускається нижче за іншу. Але зони субдукції важко сформувати, тому що для цього потрібно, щоб плити ламалися та згиналися, а плити дуже міцні. Виходом з цього «парадоксу» є розгляд того, що зони субдукції можуть мігрувати з океану, що вмирає, в якому вони вже існують – Середземного – в незаймані океани – такі, як Атлантичний. Цей процес отримав назву субдукційного вторгнення.
Дослідження проливає нове світло на зону субдукції Гібралтару, оскільки деякі автори вважали її все ще активною, оскільки за останній мільйон років вона значно сповільнилася. Згідно з цими результатами, його повільна фаза триватиме ще 20 мільйонів років, а потім вторгнеться в Атлантичний океан і прискориться. Це стане початком переробки земної кори на східному боці Атлантики та, можливо, початком закриття самої Атлантики.
Є ще дві зони субдукції з іншого боку Атлантики — Малі Антильські острови у Карибському морі та дуга Скоша біля Антарктиди. Однак ці зони субдукції вторглися до Атлантики кілька мільйонів років тому. Вивчення Гібралтару – безцінна можливість, оскільки воно дозволяє спостерігати процес на ранніх стадіях, коли він лише починається.
Загалом це дослідження показує, що субдукційне вторгнення, ймовірно, є поширеним механізмом ініціювання субдукції в океанах атлантичного типу і, таким чином, відіграє фундаментальну роль у геологічній еволюції нашої планети.
Виявлення того, що субдукція Гібралтару активна також має важливі наслідки для сейсмічної активності в цьому регіоні. Зони субдукції відомі тим, що викликають сильні землетруси. Такі події, як Великий Лісабонський землетрус 1755 року, є загрозою і вимагають готовності.
Підписуйся на наш Telegram-канал