Сучасний Арканзас (штат на півдні США) розташований за сотні кілометрів від найближчого океанського узбережжя, проте саме цей штат, який не має виходу до моря, став епіцентром одного з найважливіших відкриттів у галузі палеоіхтіології. У північно-західній частині регіону, у геологічній формації, відомій як сланці Фейєтвілл, вчені виявили аномальну концентрацію викопних решток акул, вік яких становить приблизно 350 мільйонів років. Ця місцевість, яка отримала серед дослідників неофіційну назву «Шарканзас», кидає виклик традиційним уявленням про тафономію — розділ палеонтології, що вивчає закономірності поховання та збереження організмів. Зазвичай акули, чий скелет складається з м’якого хряща, після загибелі не залишають по собі нічого, окрім зубів та луски, оскільки їхні тіла швидко розкладаються у водному середовищі. Однак зразки зі сланців Фейєтвілл є винятком із цього правила: вони збереглися у вигляді надзвичайно рідкісних тривимірних відбитків повних скелетів, що дає науці безпрецедентний погляд на анатомію хижаків кам’яновугільного періоду, пише T4.
Загадку цього феноменального збереження вдалося розгадати команді вчених під керівництвом палеонтолога Еллісон Бронсон з Каліфорнійського політехнічного університету в Гумбольдті. У своєму дослідженні, опублікованому в журналі Geobios, науковці застосували комплекс високотехнологічних методів, включаючи комп’ютерну томографію високої роздільної здатності, рентгенівську дифракцію та флуоресцентне сканування, для аналізу як самих скам’янілостей, так і вміщуючих порід. Результати аналізу виявили специфічний геохімічний склад стародавнього морського дна: у момент загибелі акул це середовище характеризувалося критично низьким рівнем кисню та аномально високою кислотністю. Така агресивна комбінація створила унікальні умови консервації: дефіцит кисню пригнічував діяльність бактерій-деструкторів, сповільнюючи розклад м’яких тканин і даючи хрящу час для мінералізації та перетворення на камінь.
Не пропустіть: Вчені назвали місяць, коли акули найагресивніші
Цікаво, що ті самі умови, які ідеально законсервували хрящових риб, стали фатальними для збереження інших мешканців тогочасного моря. Висока кислотність води діяла як розчинник для кальцієвих структур, тому кісткові риби, попри їхню поширеність у той період, у сланцях Фейєтвілл практично відсутні — їхні скелети просто розчинилися, не встигнувши скам’яніти. Завдяки цьому вибірковому механізму «Шарканзас» став скарбницею саме для дослідників акул, надавши науці одні з найповніших у світі скелетів палеозойських видів, таких як Ozarcus mapesae, Carcharopsis wortheni та нещодавно реконструйований Cosmoselachus mehlingi. Розуміння хімічного складу океану, який сприяє такій делікатній фосилізації, тепер слугуватиме дороговказом для палеонтологів, допомагаючи ідентифікувати подібні геологічні формації по всьому світу, де можуть ховатися ще невідомі сторінки еволюції найдавніших хижаків планети.
Останні новини: На відео бою Майка Тайсона 1995 року помітили “мандрівника у часі” зі смартфоном у руках
Підписуйся на наш Telegram-канал