Одна з найвідоміших картин у світі, “Дівчина з перловою сережкою” Яна Вермера, віками приковує до себе погляди глядачів. Створена близько 1665 року, ця картина, яку часто називають “Моною Лізою Півночі”, захоплює своєю простотою і водночас неймовірною глибиною. Молода жінка з екзотичним тюрбаном та вражаючою перловою сережкою, здається, дивиться прямо на нас, створюючи невидимий зв’язок. Що саме в цьому портреті робить його таким гіпнотичним? Нещодавнє дослідження, опубліковане в Europe1 і проведене нейробіологами з музею Мауріцхейс у Гаазі, пропонує цікаву відповідь, розкриваючи, як картина здатна впливати на мозок людини, пише T4.
На перший погляд, композиція “Дівчини з перловою сережкою” може здатися простою. Однак детальний аналіз за допомогою передових методів нейровізуалізації показав, що Вермер ретельно структурував її так, щоб керувати поглядом глядача. Дослідження виявило, що погляд природним чином переходить між трьома основними фокусними точками: оком дівчини, її ротом і перлиною. Цей візуальний рух формує те, що нейробіологи назвали “стійким циклом уваги”.
Картина створює своєрідний візуальний вир: погляд притягується до однієї точки, потім переходить до наступної, а потім знову повертається до першої. Цей повторюваний рух змушує мозок залишатися фіксованим на картині довше, ніж на інших творах мистецтва. Мартін Де Муннік, дослідник з Neurensics, який керував дослідженням, пояснив:
“Ви змушені звертати увагу, хочете ви цього чи ні”. Ця неврологічна пастка – унікальна особливість творчості Вермера.
Нейробіологи використовували електроенцефалографію (ЕЕГ) та магнітно-резонансну томографію (МРТ) для вимірювання активності мозку учасників під час спостереження за картиною. Результати були вражаючими: “Дівчина з перловою сережкою” активує певну частину мозку, яка називається передклиньєм, що бере участь у самосвідомості та формуванні особистості. Це свідчить про те, що картина викликає не лише візуальну, а й глибоку емоційну реакцію, торкаючись глибших шарів свідомості.
Де Муннік зазначив: “Ми очікували, що дівчина буде особливою. Але причина цього нас здивувала”
Інтенсивність реакції мозку вказує на те, що це більше, ніж просто прекрасне зображення; це твір, який ніби “розмовляє” з глядачами на неврологічному рівні. Тривала петля уваги та емоційна залученість пояснюють, чому “Дівчина з перловою сережкою” продовжує захоплювати глядачів понад 350 років.
Одним із найпереконливіших аспектів дослідження стало порівняння емоційних реакцій на оригінальну картину та її репродукцію. Виявилося, що під час споглядання автентичного твору мистецтва в музеї Мауріцхейс у Гаазі емоційні реакції учасників були значно сильнішими – до десяти разів інтенсивнішими – ніж під час спостереження за цифровою чи друкованою репродукцією. Ця разюча різниця підкреслює, наскільки важливим є особисте сприйняття мистецтва.
Мартін Госселінк, директорка Мауріцхейса, наголосила на важливості цього відкриття, заявивши: “Мозок не бреше”. Вона припустила, що існує щось унікальне у досвіді стояння перед оригінальним твором мистецтва – досвід, який неможливо відтворити за допомогою репродукцій. Це розуміння говорить про ширшу цінність відвідування музеїв та знайомства з творами у їхньому справжньому, незмінному вигляді. Емоційна глибина та неврологічний вплив шедевра Вермера посилюються таким чином, чого цифрові копії просто не можуть досягти.
Дослідження також проливає нове світло на художній геній Вермера, особливо на використання ним фокусу та світла. Госселінк пояснила, що “Дівчина з перловою сережкою” виділяється серед інших робіт Вермера тим, що вона привертає увагу глядача до трьох різних точок – ока, рота та перлини дівчини. На противагу цьому, інші картини Вермера часто зображують людей, зайнятих буденними справами, такими як письмо чи шиття, де погляд об’єкта зазвичай відведений. Але в “Дівчині з перловою сережкою” прямий погляд дівчини створює безпосередній, особистий зв’язок з глядачем. Цей навмисний акцент на обличчі об’єкта, поєднаний із майстерністю Вермера у світлі й тіні, створює в картині відчуття інтимності, ніби дівчина дивиться прямо на глядача.
Госселінк описав це так: “Тут ми бачимо когось, хто справді дивиться на вас, тоді як на всіх інших картинах Вермера ви бачите когось, хто або пише, або займається рукоділлям”.
Цей акцент на очах, поєднаний з перлиною та губами дівчини, створює потужну візуальну взаємодію, яка, можливо, частково пояснює, чому “Дівчина з перловою сережкою” залишається такою привабливою для глядачів протягом тривалого часу. Результати дослідження також можуть відкрити нові шляхи для вивчення інших шедеврів, таких як “Мона Ліза“, щоб краще зрозуміти, як подібні техніки у відомих картинах викликають подібні емоційні та когнітивні реакції у глядачів. Як з гумором зазначила Госселінк, “Дівчину з перловою сережкою іноді називають Моною Лізою Півночі, але, можливо, часи змінилися — можливо, Мона Ліза тепер Дівчина Півдня”.
Раніше ми розповіли, чи справді один з 200 людей є нащадком Чингісхана.
