Нове палеоантропологічне дослідження, опубліковане в журналі Scientific Reports, відкриває похмуру сторінку в історії пізнього плейстоцену, надаючи докази систематичного канібалізму серед гомінідів Північної Європи. Об’єктом вивчення стала печера Гойєт у Бельгії, де вчені проаналізували колекцію зі ста однієї кістки неандертальців, датованих періодом приблизно 45 000 років тому. Результати аналізу виявилися вражаючими: третина залишків мала специфічні сліди порізів, зарубок та кругових ударів, характерних для процесу м’яснення. Особливу увагу дослідників привернув демографічний профіль жертв — серед них не було виявлено дорослих чоловіків, натомість шістьма ідентифікованими особами були виключно діти, немовлята та молоді жінки невеликого зросту. За словами Ізабель Кревкер, директорки з досліджень Французького національного центру наукових досліджень, такий вибірковий склад не може бути випадковим і свідчить про навмисне полювання на найбільш вразливих членів сусідніх груп, пише T4.
Біологічний портрет жертв, створений за допомогою поєднання генетики, ізотопного аналізу та морфологічних досліджень, показав, що ці жінки та діти не були місцевими жителями. Це дозволяє вченим говорити про «екзоканібалізм» — споживання представників зовнішніх груп. Сліди на кістках вказують на те, що канібали не просто вбивали своїх жертв, а ретельно готували їх, розбиваючи кістки для вилучення висококалорійного кісткового мозку. Така поведінка знаходить паралелі в сучасному світі дикої природи, зокрема у шимпанзе, які використовують подібну тактику для послаблення конкуруючих популяцій або встановлення територіального контролю. У контексті середнього палеоліту, коли популяції неандертальців стрімко скорочувалися, такі міжгрупові конфлікти могли стати одним із факторів, що прискорили їхнє зникнення.
Хоча ідентичність самих канібалів залишається предметом дискусій, науковці розглядають дві основні версії. З одного боку, імовірно, що це були ранні представники Homo sapiens, які саме в цей час почали активно поширюватися в Північній Європі, витісняючи своїх архаїчних родичів. Однак палеонтолог Патрік Семаль та його колеги схиляються до думки, що це були інші групи неандертальців. На користь цієї гіпотези свідчить той факт, що деякі фрагментовані кістки жертв пізніше використовувалися як інструменти для ретушування кам’яних знарядь — практика, яка була широко відома саме серед неандертальців. Це вказує на складну соціальну динаміку всередині виду, де внутрішня конкуренція призводила до екстремальних форм насильства в умовах дефіциту ресурсів.
Зрештою, питання про вимирання неандертальців стає ще складнішим, якщо враховувати дані про їхню подальшу асиміляцію. Сучасні дослідження італійських та швейцарських генетиків стверджують, що неандертальці ніколи не зникали повністю, оскільки їхня ДНК інтегрована в геном сучасної людини. Протягом приблизно десяти тисяч років Homo sapiens не лише конкурував із цим видом, а й вступав у генетичне змішування. Таким чином, історія Гойєт демонструє парадоксальну реальність давнього світу: період, позначений жорстокими міжгруповими конфліктами та канібалізмом, одночасно став епохою поступової генетичної асиміляції, яка дозволила частині неандертальської спадщини зберегтися в нас до сьогодні.
Читайте також: Вчені розшифрували пророцтво про остаточну загибель людства
