На перший погляд крики бонобо — це просто звуки дикої природи. Але насправді за цими свистами та “піпами” ховається набагато більше — складна система комунікації, що має дивовижну схожість із людською мовою, пише T4.
Дослідники з Цюрихського університету та Гарварду детально проаналізували вокалізації диких бонобо, що живуть у заповіднику Коколопорі (Демократична Республіка Конго). Вони прослухали понад 700 записів та виявили більше 300 унікальних контекстів, у яких тварини використовували ті чи інші звуки. Це не просто набір окремих сигналів — бонобо комбінують різні типи звуків у структуровані “висловлювання”, схожі за принципом побудови на елементи людської мови.
Фото: Лукас Біргофф / Проєкт дослідження бонобо в Коколопорі
Бонобо — найбільш “балакучі” з усіх людиноподібних мавп. Вони спілкуються високими свистами, гучними вигуками, а також тихими бурчаннями та “піпами”, які лунають у близькому контакті. Частота їхніх голосів — на цілу октаву вища, ніж у шимпанзе, хоча зовні ці два види дуже схожі.
Найважливіше відкриття — здатність бонобо до нетривіальної композиційності. У лінгвістиці це означає, що значення цілого вислову не просто дорівнює сумі значень окремих слів — одне слово може змінювати або уточнювати інше. Наприклад, “поганий танцівник” — це не людина, яка є поганою і при цьому танцює, а саме той, хто погано танцює. Якщо така людина є ще й лікарем, це не робить її автоматично “поганим лікарем”. Тобто слово “поганий” не існує окремо — воно працює лише у зв’язку з іншим.
Фото: Мартін Сурбек / Проєкт дослідження бонобо в Коколопорі
І от саме таке складне мовне мислення помітили у бонобо. З чотирьох виявлених у дослідженні структур поєднання звуків, три мають нетривіальну композиційність — це означає, що тварини не просто вигукують окремі сигнали, а змінюють їхнє значення залежно від комбінації. Наприклад, ніжний “піп” перед гучним свистом може позначати напружену соціальну ситуацію. Цей “піп” ніби додає сенсу: не просто “я тут”, а “я тут, і щось відбувається”.
Бонобо — наші найближчі родичі, разом із шимпанзе ми ділимо з ними близько 98,8% ДНК. Тому такі відкриття мають не лише зоологічну, а й еволюційну цінність. Вони допомагають краще зрозуміти, як у людей могла розвинутися така складна мова: з гнучкою структурою, контекстами, подвійними смислами.
Тобто, можливо, перші кроки до сучасних мов, якими ми користуємось сьогодні, були зроблені ще в джунглях — серед свистів, “піпів” та гілок, що хрустять під лапами бонобо.
Підписуйся на наш Telegram-канал