Літосфера нашої планети зберегла стародавній шар з підвищеним вмістом гелію-3. Нова гіпотеза пояснила його появу метеоритним бомбардуванням, яке підняло тонни пилу з поверхні Місяця.
Наприкінці минулого століття геологи виявили, що у глибині земної кори залягає тонкий шар із підвищеним вмістом гелію-3. Він датується періодом близько 33 мільйонів років і став великою несподіванкою для вчених: цей ізотоп значно частіше зустрічається в космосі, ніж на нашій планеті. Новий аналіз стародавніх відкладень показав, що джерелом надлишкових кількостей гелію-3 може виявитися Місяць. Доповідь про це прозвучала на Гольдшмідтівській конференції з геохімії, що відбулася нещодавно у французькому місті Ліон.
До цього часу поява гелію-3 зазвичай пов’язували з метеоритним бомбардуванням. Приблизно цим часом датують дві великі імпактні події, які залишили кратер Попігай на території сучасної росії та Чесапік у США. Можливо, їх було більше, і удари розсіяли космічний пил із підвищеним вмістом гелію великою площею. З іншого боку, датування обох кратерів залишаються неточними, а інших досі не знайдено.
Тому Йорг Фрітц (Joerg Fritz) та його колеги з Музею природної історії в Берліні висунули нову, «місячну» гіпотезу появи гелію-3 у стародавніх відкладах. Насправді цей ізотоп постійно утворюється на супутнику під дією сонячного вітру і накопичується в поверхневих шарах місцевого реголіту. Можливо, понад 30 мільйонів років тому серія метеоритних ударів підняла з поверхні Місяця велику кількість пилу, який зрештою осів на Землю.
Якщо це так, то в цій пилюці має спостерігатися дефіцит іридію — елемента, який, на відміну від астероїдів, у складі Місяця практично відсутній. Щоб перевірити свою гіпотезу, Фрітц та його співавтори отримали зразки, здобуті з глибини близько двох кілометрів нижче дна Південного океану — там вони залишалися захищеними від будь-яких додаткових забруднень упродовж усіх мільйонів років. Як і припускали вчені, у шарі з надлишком гелію-3 справді було вкрай мало іридію, що підтвердило місячну версію його походження.
