Питання існування вічної душі є однією з найбільш фундаментальних концепцій людської цивілізації, що займає центральне місце в більшості світових релігій та дарує розраду перед обличчям смерті. Однак на рубежі минулого століття деякі дослідники намагалися вийти за межі суто теологічних переконань, прагнучи знайти наукові докази існування душі через її фізичні параметри. Найвідомішим прикладом такого підходу став експеримент лікаря Дункана Макдугалла, чия ідея базувалася на припущенні, що якщо душа є органічно пов’язаною з тілом і займає певне місце, вона повинна мати хоча б мінімальну масу, яку можна зафіксувати як гравітаційну матерію в момент смерті, пише T4.
Для перевірки своєї гіпотези Макдугалл сконструював спеціальні високочутливі ваги, на яких розміщувалося ліжко для пацієнтів термінальної стадії туберкульозу. Вибір хвороби був продиктований тим, що пацієнти помирали у стані крайнього виснаження та повної нерухомості, що дозволяло уникнути коливань механізму ваг. 10 квітня 1901 року під час спостереження за першим пацієнтом Макдугалл зафіксував раптове падіння маси тіла на 0,75 унції, що дорівнює 21,2 грама. Саме цей результат ліг в основу популярного міфу про те, що душа важить 21 грам — ідеї, яка згодом знайшла відображення в масовій культурі та кінематографі. Проте наукова стаття лікаря, опублікована у 1907 році, містила набагато суперечливіші дані: у другого пацієнта втрата ваги відбулася лише через 15 хвилин після зупинки дихання, а третій продемонстрував двоетапне зниження маси.
Критичний аналіз робіт Макдугалла виявляє серйозні методологічні недоліки. З шести спостережуваних пацієнтів результати трьох були відхилені через несправність обладнання або зовнішнє втручання. Крім того, лікар провів аналогічні тести на 15 собаках, не виявивши жодної зміни ваги в момент їхньої смерті, що дозволило йому зробити досить суб’єктивний висновок про відсутність душі у тварин. Сучасні повторні експерименти, зокрема проведені на початку 2000-х років з вівцями, показали короткочасний приріст маси тіла в момент смерті, який за лічені секунди повертався до норми, що робить дані Макдугалла ще менш переконливими з точки зору сучасної біофізики.
Більш сучасні наукові гіпотези намагаються пов’язати душу не з гравітаційною матерією, а з енергетичним еквівалентом інформації або свідомості. Використовуючи формулу Ейнштейна E = mc^2, дослідники припускають, що енергія свідомості теоретично може мати масу, проте для її фіксації необхідні електромагнітні прилади такої точності, яких наразі не існує в широкому доступі. На сьогодні наука не має прямих доказів існування душі, а результати Дункана Макдугалла сприймаються радше як цікавий історичний анекдот, ніж як доведений факт. Питання природи душі та її фізичних властивостей залишається у сфері віри та особистих переконань, оскільки сучасна інструментальна база поки не здатна зважити те, що не належить до матеріального світу.
Не пропустіть: Вчені випадково знищили найстарішу тварину на Землі: вона з’явилася на світ у 1499 році
Підписуйся на наш Telegram-канал