Ідея про те, що людина, завдяки своєму інтелекту та технологічним досягненням, підкорила природу і перестала бути об’єктом еволюційних процесів, є поширеною, але глибоко помилковою. Насправді, як і всі інші живі істоти, люди були сформовані еволюцією і продовжують розвивати риси, що допомагають виживати та процвітати в постійно мінливому середовищі. Майкл А. Літтл, антрополог, що вивчає адаптації людини, підкреслює, що адаптація – це ключова частина еволюції, де риси, що дають перевагу в навколишньому середовищі, передаються наступним поколінням, поступово поширюючись серед популяції, пише T4.
Культура відіграє унікальну роль в еволюції людини. Наші здібності до міркування, створення ідей, планування та соціальної взаємодії дозволили нам розробити складні культурні системи. Культура – це не лише наші вірування та знання, а й здатність змінювати довкілля, створюючи інструменти та вирощуючи їжу. Проте, навіть попри ці значні зміни в навколишньому середовищі протягом останніх кількох тисячоліть, еволюція людини не зупинилася. Ми просто еволюціонуємо інакше, ніж наші давні предки, оскільки наше середовище тепер часто змінюється саме нашою культурою. Довкілля включає не лише погодні умови, рослини та тварин, а й їжу, яку ми споживаємо, та інфекційні захворювання, яким ми піддаємося. Культура допомагає нам адаптуватися до кліматичних умов, наприклад, будуючи будинки з системами опалення та кондиціонування, але вона не повністю захищає нас від екстремальних температур та сонячного випромінювання.
Одним з яскравих прикладів триваючої еволюції є адаптація до сонячних променів. Ультрафіолетові промені шкідливі для шкіри, і люди з блідою шкірою ризикують отримати сонячні опіки та рак шкіри. Натомість, люди з великою кількістю меланіну у шкірі мають природний захист. Проте, коли стародавні люди мігрували в хмарні, прохолодніші регіони, темна шкіра стала менш необхідною і навіть несприятливою, оскільки блокувала вироблення вітаміну D, життєво важливого для росту кісток. Кількість меланіну в шкірі контролюється генами, і тому еволюція людини продовжує адаптувати колір шкіри до сонячної чи хмарної погоди в різних частинах світу.
Їжа, яку ми їмо, також є потужним рушієм еволюції. Приблизно 10 000 років тому наші предки почали приручати тварин, а потім, близько 8000 років тому, навчилися доїти їх. Більшість дорослих ссавців того часу не могли перетравлювати молоко без проблем зі здоров’ям. Проте, деякі люди мали генетичні мутації, які дозволяли їм це робити. Оскільки молоко стало важливим джерелом їжі, люди, здатні його перетравлювати, мали кращі шанси вижити та залишити потомство. Це призвело до того, що гени, відповідальні за перетравлення лактози в дорослому віці, поширилися в популяції – яскравий приклад культурної та біологічної коеволюції, де культурна практика призвела до генетичних змін. Інші приклади включають інуїтів у Гренландії, які розвинули гени для перетравлення великої кількості жирів без ризику серцевих захворювань, або народ Туркана в Кенії, який адаптувався до посушливого клімату, маючи гени, що дозволяють їм тривалий час обходитися без значної кількості води. Ці випадки демонструють, як надзвичайна різноманітність продуктів харчування впливає на еволюцію людини.
Навіть хвороби, які нам загрожують, є каталізатором еволюції. У 14 столітті бубонна чума знищила близько третини населення Європи. Багато хто з тих, хто вижив, мав специфічний ген, що надавав їм стійкість до цієї хвороби. Ці люди та їхні нащадки краще переживали наступні епідемії. Нещодавні події, такі як пандемія COVID-19, також демонструють цю динаміку. Хоча вакцинація врятувала багато життів, деякі люди мають природну стійкість до вірусу, яка базується на їхніх генах. Цілком можливо, що еволюція посилює цю стійкість у популяції, допомагаючи людям боротися з майбутніми вірусними епідеміями. Отже, люди постійно піддаються впливу різноманітних мінливих середовищ, і еволюція в багатьох людських популяціях триває протягом поколінь, включаючи й зараз, формуючи нас у відповідь на нові виклики та можливості.
Читайте також: Наймиліша істота у світі осідлала найлютішого хижака: чому крокодили не їдять капібар
